Українське законодавство стоїть на захисті материнства

В Україні свято День матері  встановлено  Указом Президента України «Про День матері» від 10 травня 1999 року № 489/99. Відзначають його щороку у другу неділю травня.  Цю чудову традицію вітати найрідніших кожному з нас людей в Україні введено з 2000 року. В Україні жінка споконвіку є берегинею сім'ї. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина — матір. Саме від неї залежить виховання дитини і саме вона прищеплює любов до рідної землі.

День матері – гарна нагода для усіх нас згадати про її роль у житті кожного, а ми ж, у свою чергу, нагадаємо про гарантії дієвого та своєчасного захисту прав матерів у зв’язку з їх особливим статусом.

Конституція України гарантує правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (стаття 24 Конституції України).

Кодексом про шлюб та сім’ю України встановлено, що держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї, умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

В основі сімейного виховання кожної країни лежить певне повне сімейне право, яке закріплено такими міжнародними документами, як Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Асамблеєю ООН і ратифіковані в нашій країні Верховною Радою України, де зазначено, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні. Якщо ж вони жорстоко поводяться з дитиною або не турбуються про неї, якщо навмисне чи ненавмисне наносять шкоду фізичному чи моральному здоров’ю дітей, відповідні компетентні органи на підставі судового рішення позбавлять їх батьківських прав, а дітей відправлять на виховання в державні установи.

Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності.  

Законодавством України також передбачені пільги та різні гарантії для одиноких матерів. Законом України від 24.11.1992 № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, ця допомога спрямована на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:

- допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

- допомога при народженні дитини;

- допомога при усиновленні дитини;

- допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;

- допомога на дітей одиноким матерям. Нормами згаданого закону передбачено, що місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми.

Згідно з Кодексом законів про працю України жінки мають право на трирічну неоплачувану відпустку по догляду за дитиною із збереженням робочого місця і трудового стажу. Крім того, жінці-матері при необхідності може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, до досягнення дитиною шестирічного віку, із зарахуванням терміну відпустки до стажу роботи. За бажанням жінки у період перебування у відпустці для догляду за дитиною, вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Відповідно до ст. 179 Кодексу законів про працю України на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів-70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів, із збереженням заробітної плати в повному обсязі.

Роботодавцям забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям-за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (а у випадках, коли дитина потребує домашнього догляду - до 6), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини – інваліда з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації. В таких випадках, а також у випадках звільнення жінок після закінчення строкового трудового договору, повинно мати місце обов’язкове працевлаштування. 

Передбачено встановлення неповного робочого часу для жінок, які мають дітей; перерви для годування дитини; обмежене використання праці жінок на роботах у нічний час; заборонено залучати вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення у відрядження; обмежене залучення жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт та направлення їх у відрядження; переведення на легку роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років.

На забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав спрямований Закон України «Про охорону дитинства» (2001 р.) За цим Законом держава гарантує дитині права: на охорону здоров’я; на ім’я та громадянство; на достатній життєвий рівень; на вільне висловлення думки та отримання інформації; на захист від усіх форм насильства (ст.6); на проживання у сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них; на піклування батьків; на спілкування з батьками, які проживають окремо чи в різних державах; на майно та житло; на освіту. Закон передбачає також залучення дитини до національної та світової культури (ст.20).