Мовленнєва культура державного службовця

Держава ставить високі вимоги до відбору претендентів на посади державної служби. Особа, яка прагне стати державним службовцем, повинна відповідати вимогам до професійної компетентності, однією зі складових якої є вільне володіння державною мовою. Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Оскільки на державних службовців покладено обов’язок безпосереднього виконання функцій держави, то майстерне володіння словом, вербальними і невербальними засобами передачі інформації з дотриманням вимог мовленнєвої етики набуває особливого значення для формування їхнього ділового іміджу й авторитету.

Мовленнєва культура – це вміння доречно висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо у конкретних ситуаціях, використовуючи при цьому мовні, позамовні й інтонаційні засоби.

На жаль, в усному й письмовому мовленні державних службовців трапляється чимало помилок. Спричинені вони, як правило, двомовністю, впливом суржика, місцевих діалектів, низьким рівнем словникового запасу тощо. Тому у нашій статті розглянемо деякі типи помилок та способи їхнього уникнення.

Усне мовлення займає значне місце в професійній діяльності державних службовців. І саме під час усного спілкування найпоширенішими помилками є недотримання норм правильної вимови та наголошення слів. Наприклад, часто можна почути: дєкларація замість декларація, юріст замість юрист, випАдок замість вИпадок, запИтання замість запитАння.

Яким же чином уникнути помилок у вимові? Передусім, потрібно наслідувати мову людей, які добре володіють нормами літературної вимови. Це, зокрема, можуть бути провідні науковці-лінгвісти, диктори теле- і радіомовлення, журналісти або ж актори.

Літературна норма усного мовлення вимагає уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Але з наголосом в українській мові дещо складніше, оскільки він не закріплений за певним складом слова, як, наприклад, у польській чи французькій мовах. Тобто наголошеним може бути будь-який склад.

Щоб не помилитись з наголошуванням слів, а також досягти бездоганної вимови, можна виконувати тренувальні вправи. Наприклад, якщо щодня читати вголос хоча б одну сторінку тексту формату А4, то можна навчитись швидко виявляти власні помилки і одразу ж виправляти себе. Це особливо корисно тим державним службовцям, які часто мають справу з публічними виступами. Адже правильна вимова значною мірою забезпечує успіх виступу.

І в усному, і в письмовому мовленні державних службовців часто трапляються лексичні помилки, що найчастіше спричинені суржиковими вкрапленнями, наприклад: приймати участь замість брати участь, даний наказ замість цей наказ, у порядку виключення замість як виняток тощо.

Щоб боротись з цим явищем, потрібно якомога більше читати якісної української літератури й публіцистики, дотримуватись порад філологів, які, до речі, зараз активно ведуть власні канали у YouTube та сторінки у соціальних мережах, намагатись вживати у мовленні лише українські слова, перевіряти себе за словником-антисуржиком, який сьогодні легко придбати у будь-яких книжкових магазинах.

Окрім цього, висока мовленнєва культура державного службовця передбачає глибоке розуміння лексичних значень слів, уміння добирати з поміж синонімічного ряду слів саме те, яке найточніше передає його зміст, розрізняти слова-пароніми (наприклад,  виборний-виборчий, особистий-особовий), доречно вживати запозичення з інших мов.

Серед граматичних помилок, які допускають у мовленні державні службовці, варто виділити неправильні форми звертання, тобто коли замість форми кличного відмінка вживається форма називного (пані Тетяна замість пані Тетяно, пан Петро замість пане Петре). Для того, щоб уникнути цієї проблеми, варто пам’ятати, що звертаючись до кого-, чого-небудь, потрібно вживати тільки форму  кличного відмінка іменника.

Кожен повинен усвідомити, що мовленнєвий етикет є важливою характеристикою державного службовця, оскільки саме держаний службовець забезпечує практичну реалізацію функцій української мови в галузі управління. Висококультурне мовлення вимагає від державного службовця оволодіти нормами сучасної української літературної мови, уміти використовувати мовленнєві засоби відповідно до мети і змісту спілкування.

Хочете професійно зростати, завоювати авторитет та сформувати позитивний образ державного службовця серед населення України – тоді не забувайте дбати і про культуру власного мовлення.