Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення розгляду судом кримінальних проваджень та справ про адміністративні правопорушення щодо корупційних діянь та злочинів за 1 півр.2017 року
Роменським міськрайонним судом Сумської області на виконання заходів, передбачених планом роботи суду на 2-е півріччя 2017 року мною, суддею Євтюшенковою В.І., разом з помічником голови суду Марюхою В.О. проведено узагальнення розгляду судом кримінальних проваджень та справ про адміністративні правопорушення щодо корупційних діянь та злочинів за 1 півріччя 2017 року.
Проблема корупції є однією із найактуальніших у світі. Стаття 1 ЗУ «Про запобігання корупції» під корупцією розуміє використання особами, зазначеними і перерахованими у відповідному нормативному акті, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди вказаній особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей. В той же час, корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Закон оперує двома схожими термінологічно поняттями: «корупційне правопорушення» та «правопорушення, пов’язане з корупцією». При цьому визначає, що корупційним правопорушенням слід розуміти діяння, що містить ознаки корупції, вчинене вказаною в законі особою, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Корупційні злочини
З огляду на сучасний незавершений формат вітчизняного законодавства у сфері кримінальних проступків, про які йде мова в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України, під корупційними правопорушеннями, за які передбачена кримінальна відповідальність, розуміються корупційні злочини.
Трактуванню корупційних злочинів присвячені окремі положення Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р., Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27 січня 1999 р. (м. Страсбург) (ратифікована Україною 18 жовтня 2006 р.), Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 174) від 4 листопада 1999 р. (м. Страсбург) (ратифікована Україною 16 березня 2005 р.), Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. (ратифікована Україною із заявами 18 жовтня 2006 р.).
Характерним моментом для вітчизняного кримінального законодавства є відсутній системний підхід до розуміння корупційних злочинів та відповідальності за них. Так, корупційні злочини не поміщені до однойменного розділу Кримінального кодексу України, що абсолютно виваженим і правильним кроком з огляду на традицію формування структури кримінального закону та поширення корупційних проявів майже на усі сфери життєдіяльності суспільства. Окрім цього, кримінальний закон не містить визначення поняття корупційного злочину і розкриває його зміст шляхом перерахування у ст. 45 усіх діянь, що можуть бути віднесенні до корупційних. Так, примітка до ст. 45 КК України під корупційними злочинами розуміє злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу. Зауважую також, що це перше використання терміну «корупційний злочин» на законодавчому рівні.
Таким чином, коло корупційних злочинів законодавець умовно поділив на 2 групи. До першої групи належать:
Це діяння, які у своєму «чистому» вигляді не становлять собою корупційних, а можуть бути віднесені до таких лише з огляду їх вчинення певними категоріями осіб, визначених на рівні ч. 3, 4 ст. 18 КК України та примітки до ст. 364 КК України.
Другу групу кримінально-караних діянь, що віднесені до корупційних становлять уже власне корупційні злочини, які винятково містять в собі протиправну корупційну складову:
Відсутність єдиного узагальнюючого поняття «корупційного злочину», Неможливо розробити настільки узагальнену правову конструкцію, яка б відображала абсолютно усі прояви (ознаки) корупції. А тому застосування такого певною мірою оригінального підходу до виокремлення діянь, які є корупційними, є абсолютно логічним. З іншого боку, якісне наповнення такого переліку все ж можна підставити під сумнів. Зокрема певні діяння, що входять до першої групи корупційних злочинів (діяння, передбачені ст. ст. 262, 308, 312, 313, 320, 410 КК України) чинні міжнародні правові акти не відносять до корупційних.
В процесі антикорупційної реформи було значно посилено кримінальну відповідальність за вчинення корупційних правопорушень.
А саме: до змісту Особливої частини КК України було включено нові склади корупційних злочинів, було посилено кримінальну відповідальність в частині видів та розмірів санкцій, встановлена неможливість застосування деяких положень до осіб, засуджених за корупційні злочини, інституту звільнення від кримінальної відповідальності або звільнення від покарання та від відбування покарання, розширено коло осіб, до яких застосовуються інші заходи кримінально-правового характеру.
Більшість корупційних злочинів передбачають в санкціях статей, як додаткове покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У випадку відсутності такого виду покарання в санкції статті воно може бути призначено судом за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч.2 ст.55 КК України).
Деякі санкції статей за корупційні злочини передбачають можливість призначення одразу двох додаткових покарань – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або штраф (ст.364 КК ст.368-2 КК).
Уваги заслуговують передбачені Кримінальним Кодексом застереження, що унеможливлюють застосувати до особи, яка вчинила корупційний злочин, багатьох положень про звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, певних положень, що поліпшують становище особи при призначенні покарання.
Так, на осіб, що вчинили корупційний злочин, не поширюються, передбачені чинним КК України гарантії, пов’язані зі звільненням від кримінальної відповідальності: положення ст. 45 КК України - звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям; ст. 46 КК України – у зв’язку з примиренням винного з потерпілим; ст. 47 КК України – у зв’язку з передачею особи на поруки; ст. 48 КК України – у зв’язку зі зміною обстановки.
Внаслідок внесення змін до розділу XII КК України, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особу, яку засуджено за корупційний злочин, неможливо звільнити від відбування покарання за вироком суду, якщо така особа вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та може бути визнано що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
Так само, неможливим стало застосування до осіб, засуджених за корупційні злочини, звільнення від відбування покарання з випробуванням, про що свідчить застереження в ч.1 ст.74 КК України. На підставі ч.1 ст. 79 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням не можна застосувати в тому числі і до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, якщо вони вчинили корупційний злочин.
Певних змін для осіб, засуджених за корупційні злочини, зазнали положення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. З урахуванням прямих застережень п.1 ч.3 ст.81 КК України, особу не може бути достроково звільнено після фактичного відбуття засудженим не менше як половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо особа вчинила корупційний злочин. Особа засуджена за корупційний злочин, має право клопотати про застосування до неї умовно-дострокового звільнення лише після фактичного відбуття не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин (п.2 ч.3 ст.81 КК України).
Відповідно до ч.4 ст.82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, може бути застосована після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості. Положення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким особам при фактичному відбуванні не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості не застосовується до осіб, засуджених за корупційні злочини.
Змін зазнав також і порядок застосування амністії та помилування до осіб, засуджених за вчинення корупційних злочинів. Відповідно до ч.4 ст. 86 КК України особи, визнані винними у вчиненні корупційних злочинів, вироки стосовно яких не набрали законної сили, не можуть бути звільнені від відбування покарання, а особи, вироки стосовно яких набрали законної сили, - не можуть бути повністю звільнені законом про амністію від відбування покарання. Зазначені особи можуть бути звільнені від відбування покарання після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 КК України.
Аналогічне положення ч.4 ст.87 КК України: особи, засуджені за вчинення корупційних злочинів, можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 КК України.
При призначенні покарання до осіб, що вчинили корупційні злочини, неможливо застосувати положення ст. 69 КК України про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією статті Особливої частини КК України за відповідний злочин, навіть за наявності всіх необхідних підстав, визначених ч.1 ст.69 КК.
Особливий порядок для осіб, засуджених за корупційні злочини, встановлений і для порядку зняття судимості. Так, відповідно до ч.2 ст.91 КК України зняття судимості до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК України, не допускається у випадках за корупційні злочини.
Окрім цього, вчинення корупційних злочинів може бути підставою застосування спеціальної конфіскації та заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.
Статистика
Згідно статистичних даних до суду протягом 1 півр.2017 року надійшло 5 кримінальних проваджень. Перебувало в провадженні 15 проваджень, 10 справ – залишок на початок звітного періоду.
Більш детально по злочинах:
За ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) перебувало в провадженні 10 справ, із них розглянуто 4 провадження.
Справа № 585/3293/16-к Номер провадження 1-кп/585/49/17 по обвинуваченню Є. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 388 КК України.
Суд ухвалив вирок яким Є. по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України визнано невинним і по суду виправдано.
Суд, відповідно до ст.94 КПК України аналізуючи всю сукупність встановлених судом обставин інкримінованого Є. злочину, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, прийшов до беззаперечного висновку, що обвинувачений Є. підлягає виправданню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки беззаперечно не доведено, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 191 КК України вчинений саме Є. ( суддя Євтюшенкова В.І.)
На даний час вирок суду переглядається в апеляційному суді Сумської області.
Справа № 585/4728/16-к номер провадження 1-кп/585/88/17 по обвинуваченню
К. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.15, ч.4 ст.191, ч.4 ст.358, ч.1 ст.366 КК України.
Суд ухвалив вирок яким К. по пред'явленому йому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 КК України визнано невинним і по суду виправдано.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції прокурором та адвокатом були надані апеляційні скарги. За результатами яких апеляційний суд скасував вирок суду у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначив на новий розгляд у суді першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. При цьому, згідно ч.З ст.370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно ч.1 СТ.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно вимог, передбачених п.1 ч.З ст.374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у кримінальному провадженні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність вчинення кримінального правопорушення або недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, чи недоведеність наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
Виправдовуючи К. за ч.2 ст. 15, ч.4 ст.191 КК України, суд першої інстанції, зазначив, що поясненнями свідків та частиною з наданих прокурором в якості доказів документів, підтверджується, що на виконання умов договору поставки вугілля К. було укладено ряд договорів, що свідчить про реальний намір К. на виконання договору і спростовує наявність умислу на заволодіння бюджетними коштами, оскільки вугілля фактично було поставлено К. і розвезено по школам.
Разом з тим. даний висновок суду колегія суддів вважає передчасним, оскільки судом першої інстанції було залишено поза увагою, що пред’явлене в даному випадку обвинувачення не спростовує фактичної поставки К. вугілля, а пов’язане з поставкою К. до навчальних закладів Роменського району вугілля у кількості 113,56 т. на суму 181696,9 грн., якісні показники якого були набагато нижчими від тих, які передбачені у договорі №324 від 23.07.2015 року, про що за висновками органу досудового розслідування К. достовірно знав.
Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить про те, що суд першої інстанції зробив такі висновки не надавши оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення, що вплинуло на висновок суду про винуватість чи невинуватість обвинуваченого та перешкодило ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення. Справу розглядала суддя Євтюшенкова В.І.
Справа № 585/228/17 Номер провадження 1-кп/585/125/17 по обвинуваченню К. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України.
Суд визнав К. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України і призначив йому покарання за цією статтею у виді штрафу у розмірі п’ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 850 грн. з позбавленням права обіймати посади машиніста на строк 2 (два) роки ( суддя Машина І.М.).
За ст.357 КК України (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження)
За даною статтею за звітний період надійшла 1 справа:
Справа № № 585/462/17 Номер провадження 1-кп/585/146/17 по обвинуваченню Джура С.Ю. у вчинені злочину передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.
У зв’язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим кримінальне провадження було закрите, а Д. було звільнено від кримінальної відповідальності ( суддя Євлах О.О.).
За ст.368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
За даною статтею протягом звітного періоду надійшло 1 кримінальне провадження ( № 585/882/17) відносно Л. за обвинуваченням у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч.4 ст. 27 ч. 1 ст. 369, ч. 3 ст. 368 КК України. Справа перебуває у провадженні судді Шульги В.О.
Та дві справи це залишок на початок звітного періоду, які на даний час не розглянуті:
Справа № 585/3537/16-к відносно М. за ч.2,3ст.191, ч.3ст.368 КК України, І. за ч.5ст.27ч.3 ст. 191 КК України та Н. за ч.5ст.27ч.3 ст. 191 КК України.( суддя Євлах О.О.).
Справа № 585/2747/16-к відносно Л. за ч.2 ст. 307, ч.3 ст.368 КК України. Справа перебуває у провадженні судді Євлах О.О.
За ст.368-3 КК України підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми.
За даною статтею суд розглянув 1 справу № 585/1383/13-к Номер провадження 1-кп/585/1/17 по обвинуваченню М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України.
Суд визнав Муху М.І. винним у інкримінованих злочинах і призначив покарання у виді штрафу у розмірі п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн.. 00 коп. з позбавленням права обіймати посади пов’язані з виконанням адміністративно-господарських функцій строком на один рік. ( суддя Євтюшенкова В.І.).
На час проведення узагальнення вирок суду переглядається за апеляційною скаргою обвинуваченого в апеляційному суді Сумської області.
Адміністративні корупційні правопорушення
Розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) з урахуванням Закону України «Про засади запобігання корупції» (далі Закону № 1700-VII жовтня 2014 року )
Згідно статистичних даних протягом першого півріччя 2017 року до суду надійшло і розглянуто 5 справ про вчинення адміністративних корупційних правопорушень, з них:
За ст.172-6 КУпАП (порушення вимог фінансового контролю) було розглянуто 1 справу.
Справа № 585/2139/17 номер провадження 3/585/545/17 про притягнення до адміністративної відповідальності Г. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 172-6 КупАП (Несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування).
До суду протокол надійшов 13.06.2017 року, але у зв’язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення відносно Г. відсутні: пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності чи відмітка про те, що Г. відмовився від дачі пояснень був повернутий начальнику департаменту захисту економіки Управління захисту економіки в Сумській області для доопрацювання.
Після доопрацювання протокол повторно надійшов до суду 03.07.2017 року.
За результатами розгляду провадження у справі було закрито у зв’язку малозначністю вчиненого правопорушення.
За даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функції держави або місцевого самоврядування декларація Г. при припиненні діяльності, пов’язаної з виконанням функції держави, зареєстрована в Реєстрі 30.04.2017 об 10 год. 07 хв.
Згідно ч.1 ст. 172-6 КУпАП, відповідальність настає у разі несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, при цьому суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання корупції" Г. є суб’єктом декларування та зобов’язаний, у визначеному законом порядку подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави.
Всупереч вказаних вимог чинного законодавства, Г. подав декларацію перед звільненням 30 квітня 2017 року, в той час як мав би подати до 28 лютого 2017 року.
Таким чином, Г. порушив вимоги фінансового контролю та своєчасно не подав декларацію.
Приймаючи до уваги характер вчиненого правопорушення, обставини вчинення і його наслідки, дані про особу яка притягується до адміністративної відповідальності, ступінь її вини, обставини передбачені ст. ст. 34, 35 КУпАП, суд вважає, що вчинене Г. правопорушення малозначне, оскільки він подав декларацію 30 квітня 2017 року і зазначив суду обставини з яких вбачається, що він міг не знати про обов’язок подати декларацію раніше. Крім того, з досліджених судом обставин, вбачається, що Г. не мав на меті уникнути фінансового моніторингу доходів.
В зв’язку з вказаним справа про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП підлягає закриттю зі звільненням Г. від адміністративної відповідальності з оголошенням усного зауваження ( суддя Шульга В.О.).
Вирішуючи питання про притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суд враховує:
об'єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема його об’єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації.
Для розкриття об’єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно- правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб’єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно- правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.
Так, для кваліфікації діяння за ч. І ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом.
Зазначимо, що в ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов’язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання «щорічно до 1 квітня». Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання.
Слід зазначити, що системний аналіз вжитого в абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону формулювання «припиняє діяльність» дає підстави констатувати, що термін «припинення» за загальним правилом (ст. 36 Кодексу законів про працю України) співвідноситься із терміном «звільнення» як ціле і частина, охоплюючи останнє. Це саме випливає з аналізу норм інших спеціальних нормативно-правових актів.
Конструктивною ознакою цього правопорушення є також несвоєчасне подання декларації без поважних на те причин. Тобто за наявності останніх відповідальність за аналізованою частиною статті виключається. Під поважними причинами слід розуміти неможливість особи подати вчасно декларацію у зв’язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, внаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребуванням відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебуванням (триманням) під вартою тощо;
предметом правопорушення є декларація, подана шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції: а) за минулий рік; б) за період, не охоплений раніше поданими деклараціями;
суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
За ст. 172-7 КУпАП (Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів) розглянуто 4 справи.
За результатами розгляду по 3 справах провадження закрито.
Справа № 585/467/17 Номер провадження 3/585/103/17 про притягнення до адміністративної відповідальності С. за ч.1 та ч.2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження по справі закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Розглядаючи справу було з’ясовано, що Рішення щодо преміювання працівників виконкому, в тому числі Роменського міського голови, розглядалося на четвертій сесії Роменської міської ради Сумської області VІІ скликання 24 грудня 2015 року та приймалося колегіально шляхом голосування депутатів міської ради. Дане рішення не містить конкретного розміру премії.
Положенням про преміювання працівників виконавчого комітету Роменської міської ради (п.п.2.1п.2), передбачено установлення конкретних розмірів премій – міським головою.
Судом не встановлено що розпорядження, яким С. як голові Роменської міської ради вирішено виплатити премію, якимсь чином вплинуло чи могло вплинути на його об’єктивність або неупередженість при прийнятті рішень, а також на вчинення чи не вчинення ним дій під час виконання наданих йому службових повноважень, при наявності того що до повноважень С., як голови міської ради, входило прийняття розпорядження щодо виплати йому премії, та виключно він є розпорядником коштів передбачених на виплату заробітної плати в Кошторисі на 2016 рік. При цьому не доведено, що виплата премії була поза межами затвердженого кошторису на 2016 рік, та існує зв»язок між його особистим інтересом у вигляді бажання отримати премію та службовими повноваженнями, які він виконує. У зв’язку з чим суд вважав, що в діях С. при прийнятті розпоряджень про преміювання працівників виконкому відсутній реальний конфлікт інтересів.
Дана постанова була оскаржена в апеляційному порядку і за результатами розгляду залишена без змін. ( суддя Євлах О.О.).
Справа № 585/818/17 Номер провадження 3/585/183/17 про притягнення до адміністративної відповідальності С. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-7 ч.1, 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження по справі закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення.
В протоколі про адміністративне правопорушення зазначається, що директор та в.о. директора ДП «Іскра» С. під час винесення наказів що стосувались близької особи С. та її особисто, вчинила дії та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів, під час виконання службових повноважень, що є вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією передбаченого п. 1-4 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», відповідальність за що встановлена ч. 2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При розгляді справи було встановлено, що ДП « ДГ» Іскра» ІСГ ПС НААН є суб’єктом підприємницької діяльності і мета діяльності господарства направлена на отримання прибутку, а не реалізацію публічних інтересів держави , та враховуючи порядок створення підприємства, суд прийшов до висновку, що дане господарство не відноситься до юридичних осіб публічного права.
А оскільки ДП « ДГ» Іскра» ІСГ ПС НААН не відноситься до юридичної особи публічного права, то С. , як директор даного господарства не підпадає під дію п.п. «а» п. 2 ч.1 ст. 3 ЗУ «Про запобігання корупції» і не є суб’єктом адміністративного правопорушення , передбаченого ст. 172-7 КУпАП ( суддя Яковець О.Ф.).
Справа № 585/1147/17 Номер провадження 3/585/266/17 про притягнення до адміністративної відповідальності К. за вчинення адміністративних правопорушень передбачених частинами 1 і 2 статті 172-7 КУпАП. Провадження у справі закрито.
Судом було встановлено що в діях К. відсутні ознаки адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, так як не здобуто належних і допустимих доказів на підтвердження того, що К. впливав на прийняття рішення щодо преміювання Ш. ( його доньки), оскільки в КЗ СОР «1 ОСЛ» існувало положення про преміювання, і комісія діяла та приймала відповідні рішення. Вказану обставину в судовому засіданні підтвердили три з чотирьох допитаних свідків. При складанні протоколів відносно К. дане питання взагалі не з’ясовувалося і не досліджувалося, а суд позбавлений можливості більш детально з’ясувати дані обставини, оскільки в протоколі свідки події не вказані, тому судом допитані лише свідки, які заявлені прокурором та адвокатом. Також, вирішуючи справу, суд враховує й ті обставини, що список працівників на виплату премії за вересень місяць 2015 року підписаний не однією особою, а двома, що спростовує дані вказані в протоколі, щодо того, що підписавши наказ К. надав Ш. премію. Крім цього суд враховує й ту обставину, що розмір премії не перевищує розміру який призначено іншим працівникам, що підтверджено списком працівників на виплату премії за вересень місяць 2015 року, згідно якого ще двом особам призначено такий розмір премії, а трьом ще більший розмір премії. ( суддя Шульга В.О.).
По 1 справі № 585/1145/17 Номер провадження 3/585/264/17 про притягнення до адміністративної відповідальності К. за вчинення адміністративних правопорушень передбачених частинами 1 і 2 статті 172-7 КУпАП.
На правопорушника було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі три тисячі чотириста гривень (3400 грн.).
Суд дослідивши докази по справі дійшов висновку, що дії К., в частині винесення наказу № 88 від 11.09.2015 року «Про надання відпусток працівникам закладу» містять ознаки правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, так як останній будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, маючи приватний інтерес, який суперечить службовим повноваженням, і реально впливає на об’єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій, не повідомив про наявний у нього реальний конфлікт інтересів та прийняв, в умовах реального конфлікту інтересів, рішення про покладення на Ш.( його дочка) обов’язків головного лікаря. Приватний інтерес К., який суперечив службовим повноваженням і реально впливав на об’єктивність прийняття вказаного рішення полягає в тому, що при вирішення питання покладення виконання обов’язків головного лікаря КЗ «Перша обласна спеціалізована лікарня м.Ромни», К. керувався не об’єктивною службовою необхідністю, в контексті службових інтересів, а власними міркуваннями, які перебувають за межами службових повноважень. ( суддя Шульга В.О.)
Розглядаючи питання щодо наявності конфлікту інтересів у прийнятті участі особи, яка здійснює службові чи представницькі повноваження (судді, депутата сільської, селищної, міської, районної та обласної ради тощо), в голосуванні щодо обрання його на адміністративну посаду (голови, заступника, секретаря тощо) та підстав для притягнення цієї особи до відповідальності за адміністративне правопорущення, пов’язане з корупцією, передбачене ст. 172-7 КУпАП, суд звертав увагу на таке.
Беручи до уваги диспозиції ст. 172-7 КУпАП та п. 2 примітки до цієї статті, можемо констатувати, що порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів можуть полягати:
- у неповідомленні особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів - наявної суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень (ч. 1 ст. 172-7 КУпАП);
-у вчиненні дій чи прийнятті рішень в умовах реального конфлікту інтересів, тобто за наявності суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що вплинуло на об’єктивність або неупередженість вчинення таких дій, або прийняття таких рішень (ч. 2 ст. 172-7 КУпАП).
Аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст. 1 Закону, з урахуванням висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 29 квітня 2016 року № 126/50-е, виконаного на замовлення адвоката Ульянова Р. А., щодо законодавства про боротьбу з корупцією дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи.., що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об’єктивний вираз, а також часовий взаємозв’язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому.
Тобто відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об’єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи невчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов’язкової сукупності таких юридичних фактів, як:
наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артнкульований) та визначений;
наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення.
Так, депутати місцевих рад, які, крім конституційних гарантій, закріплених у ст. 38 Конституції України, з огляду на проведений аналіз ч, 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч. І ст. 8, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», користуються ухвальним голосом з усіх питань, що розглядаються на засіданнях рад та їх органів, до складу яких вони входять, мають право обирати і бути обраними до органів відповідної ради. Тобто до інтересів представницьких повноважень відноситься голосування на сесіях міської ради, обирання та обрання до органів відповідної ради. Також, як приклад, судді, які беруть участь в обранні, в тому числі самих себе, на адміністративні посади відповідного суду, реалізують право, передбачене ст. 38 Основного Закону, «вільно обирати та бути обраними», а також здійснюють свої повноваження, визначені ст. 20 Закону № 1402 щодо забезпечення ефективного та належного адміністрування відповідного суду. наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об’єктивність або неупередженість рішення. Беручи до уваги визначення поняття «реальний конфлікт інтересів», згідно з яким він можливий при прийнятті рішення, а також роль окремої особи при прийнятті рішення колегіальним органом, можемо констатувати, що голосування окремою особою само по собі не може створювати безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між її діями та юридичними наслідками у формі прийнятого рішення колегіальним органом (наприклад, зборами судців відповідного суду). Те саме стосується й осіб, які здійснюють представницькі повноваження. Згідно з п. З ч. І ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу, внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, тобто виборного колегіального органу, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Те саме випливає з положень ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», які регламентують питання, що вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, тобто колегіальним органом. Іншими словами, у разі, якщо, наприклад, депутат місцевої ради, який виконує свої повноваження у складі такого колегіального органу, голосує за погодження самого себе до складу виконавчого органу міської ради та погодження призначення себе на посаду заступника міського голови, він одноособово не приймає такого рішення, таке рішення приймається колегіальним органом більшістю голосів. Відтак відсутній прямий і безпосередній причинно- наслідковий зв’язок між голосуванням та прийняттям рішення. Голосування депутата за формування виконавчого органу є його обов’язком, тобто участь у такому голосуванні є здійсненням депутатом його представницьких повноважень. Одночасно право депутата бути обраним до складу виконавчого органу прямо встановлене ст. 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Із цього випливає, що право бути обраним до складу виконавчого органу є реалізацією представницьких повноважень депутата, а не здійсненням його приватного інтересу. З обранням особи депутатом органу місцевого самоврядування такій особі разом з комплексом інших прав та повноважень делегується і представницьке право бути обраним до складу виконавчих органів такої ради.
Протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, складається уповноваженою на те посадовою особою, зокрема посадовою особою органів внутрішніх справ (Національної поліції) та Національного агентства з питань запобігання корупції (п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП), і повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП.
Необхідно зазначити, що до пунктів 1 та 11 ч. 1 ст. 255 КУпАП згідно з абзацами «а» і «б», підп. 6 п. 1 розділу І Закону України від 12 лютого 2015 року № 198-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» було внесено зміни, відповідно до яких у пунктах 1 і 11 ст. 255 КУпАП, де визначено повноваження посадової особи органів Служби безпеки України та прокурора на складання протоколу за статтями 172-4-172-9 КУпАП, посилання на ці статті було виключено. При цьому відповідно до абз. 4 розділу II цього Закону зазначалося, що підпункти «а» та «б» підп. 6 п. 1 розділу І цього Закону набирають чинності після початку діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.
Відповідно до рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 01 серпня 2016 року № 1 початком діяльності цього органу визначено 15 серпня 2016 року. Тобто відповідно до абз. 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» набули чинності зміни до ст. 255 КУпАП, згідно з якими з повноважень уповноважених посадових осіб Служби безпеки України і прокурора було виключено право на складання протоколу за статтями 172-4-172-9 КУпАП попри наявне й нині у змісті пунктів 1 і 11 ст. 255 КУпАП посилання на ці статті.
У разі коли протокол складено не уповноваженою на те особою або без додержання вимог, установлених ст. 256 КУпАП, суддя зобов’язаний своєю постановою повернути протокол відповідному правоохоронному органу (спеціально уповноваженому суб’єкту протидії корупції, який склав протокол) для належного оформлення. При цьому постанова про направлення протоколу про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, для належного оформлення (усунення недоліків) не підлягає апеляційному оскарженню.
Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців із дня виявлення, але не пізніше двох років із дня його вчинення (ч. з ст. 38 КУпАП). Для визначення початку перебігу строку давності притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язане з корупцією, важливу роль відіграють як день вчинення, так і день виявлення правопорушення.
Будь-якого продовження перебігу строків накладення адміністративних стягнень законом не передбачено, тому в разі їх закінчення провадження у справі закривається.
Вказівка законодавця у п. 7 ст. 247 КУпАП «на момент розгляду справи» означає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, якщо на початок розгляду справи закінчилися строки, встановлені ст. 38 КУпАП. Разом з тим сам розгляд справи про адміністративне правопорушення та його закінчення не обтяжений строками, визначеними ст. 38 КУпАП, а передбачений ст. 277 КУпАП, що є гарантією всебічного, об’єктивного і повного з’ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, якщо на момент розгляду справи в суді закінчились строки притягнення особи до адміністративної відповідальності, то суд в разі заперечення особою своєї вини чи наявності у її діях складу адміністративного правопорушення спочатку в повному обсязі досліджує всі обставини справи, встановлює, чи містить діяння ознаки та склад адміністративного корупційного правопорушення, чи належить особа до суб’єктів цього корупційного правопорушення, чи винна вона в його вчиненні, і лише після цього закриває провадження у справі.
Справи про адміністративні корупційні правопорушення розглядаються судом у загальному порядку у п’ятнадцятиденний строк із дня одержання протоколу та інших матеріалів справи.
При розгляді справ про адміністративні корупційні правопорушення, передбачені статтями 172-2-172-9 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності (ч. 2 ст. 258 КУпАП), та прокурора (ч. 2 ст. 250 КУпАП) є обов’язковою. Зазначені норми кореспондують із позицією ЄСПЛ, викладеною в рішенні від 06 березня 2017 року у справі «Карелія проти Російської Федерації», в якому відсутність прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення було визнано порушенням статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (порушення принципу рівності сторін і вимоги змагальності процесу).
При розгляді справ цієї категорії судді забезпечували своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтями 247 і 280 КУпАП, звертаючи особливу увагу на з’ясування таких питань:
чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності;
чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, пов’язаного зкорупцією, передбаченого КУпАП;
чи є особа винною у його вчиненні;
чи належить вона до суб’єктів цього правопорушення;
чи не містить правопорушення ознак злочину;
чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені статтею 38 КУпАП;
чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі.
Судом також з’ясовувалися мотив і характер вчиненого діяння, повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинного зв’язку між діянням і виконанням особою повноважень.
Правом на апеляційне оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП, наділено вичерпний перелік осіб, до яких належать особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законний представник, захисник, потерпілий, його представник. Згідно із змінами до ст. 294 КУпАП (нова редакція першого речення частини другої цієї статті), внесеними Законом України від 16 березня 2017 року № 1952-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб», прокурор може оскаржити відповідну постанову судді лише у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.
При цьому слід зазначити, що за змістом ч. 1 ст. 287 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 цього Кодексу, якою визначено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Тобто прокурор може реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справах про адміністративні правопорушення у визначених законом випадках виключно на стадії виконання судового рішення.
В інших випадках, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 294 КУпАП, апеляційна скарга підлягає поверненню прокурору як така, що подана особою, яка не наділена правом апеляційного оскарження.
Висновки
При проведені узагальнення встановлено, що судді в цілому вірно застосовують матеріальні і процесуальні норми під час розгляду справ зазначеної категорії, хоча через малу кількість таких справ ще не напрацьована практика застосування антикорупційних норм.
З метою недопущення помилок та застосування неоднакової судової практики, є необхідність у її вивченні, шляхом ознайомлення з правовими позиціями інших судів та Верховного Суду України.
Суддя Роменського міськрайонного суду В.І.Євтюшенкова
Вик.: помічник голови суду
Марюха В.О.
_03_03.png)
