Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики щодо винесення вироків на підставі угод про визнання винуватості та про примирення за 1 півр.2017 року.
Особливості застосування положень глави 35 КПК України
Роменським міськрайонним судом Сумської області на виконання заходів, передбачених планом роботи суду на 2-е півріччя 2017 року мною, суддею Євтюшенковою В.І., разом з помічником голови суду Марюхою В.О. проведено узагальнення судової практики щодо винесення вироків на підставі угод про визнання винуватості та про примирення за 1 півр.2017 року.
ВСТУП
Одним із прогресивних положень Кримінального процесуального кодексу є запровадження в Україні відновного правосуддя, найбільш відомим інструментом якого є медіація, суть якої в контексті кримінального судочинства полягає в примиренні потерпілого з правопорушником, досягненні консенсусу між сторонами та врегулюванні соціального конфлікту.
З появою гл.35 «Кримінальне провадження на підставі угод» у кримінальному процесуальному законодавстві значно спростилася процедура розгляду певної категорії кримінальних справ, скоротилися строки розгляду кримінальних справ, а також зменшилося навантаження на систему судових і правоохоронних органів.
Метою цього узагальнення є аналіз застосування судом кримінального процесуального законодавства під час здійснення кримінального провадження на підставі угод, виявлення складних і спірних питань, що виникають у судовій практиці при його застосуванні.
Під час узагальнення використовувався звіт форми №1-1 за перше півріччя 2017 року та за перше півріччя 2016 р.
Згідно статистичних даних протягом 1 півріччя 2017 року розглянуто справ з постановленням вироку 89 з них із затвердженням угоди про примирення 13, про визнання винуватості 7.
Відповідно до ст.468 КПК в кримінальному провадженні може бути укладено два види угод, один з яких — угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим. При цьому:
під потерпілим від злочину з огляду на системний аналіз ст.ст.55 і 56 КПК слід розуміти не лише фізичну особу, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, але і юридичну особу за умови заподіяння останній кримінальним правопорушенням майнової шкоди. У разі завдання такої шкоди юридичній особі (незалежно від того, чи це юридична особа приватного чи публічного права) угоду про примирення може бути укладено із представником цієї особи, тобто згідно з ч.2 ст.58 КПК керівником юридичної особи, іншою особою, уповноваженою законом або установчими документами, працівником юридичної особи за дорученням керівника цієї особи за довіреністю на представництво, а також особою, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні відповідно до укладеної з нею угоди на представництво. У зв’язку із цим, якщо потерпілим є юридична особа, до матеріалів кримінального провадження мають додаватися копії документів, що підтверджують правомочність конкретної особи представляти інтереси першої, а в угоді, так само як і в судовому рішенні за результатами її розгляду, у вступній/резолютивній частині при посиланні на представника слід зазначати реквізити цих документів. Окрім того, слід враховувати, що згідно з ч.4 ст.58 КПК представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, за винятком процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представникові.
— під підозрюваним відповідно до ч.1 ст.42 КПК і з урахуванням змісту ч.5 ст.469 КПК слід розуміти особу, якій у порядку, передбаченому статтями 276—279 КПК, повідомлено про підозру, а обвинуваченим (підсудним) —
особу, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, визначеному законом (ч.2 ст.42 КПК). Статус особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, законодавець пов’язав із відповідною стадією провадження: особа має статус підозрюваного на стадії досудового розслідування, обвинуваченого (підсудного) — під час судового провадження в суді першої та апеляційної інстанцій (в разі оскарження судового рішення).
Слід зазначити, що в кримінальних правопорушеннях, в яких основним безпосереднім об’єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода є лише проявом посягання на основний об’єкт, укладення угоди про примирення не допускається. Винятком із цього правила є кримінальне провадження, що здійснюється у формі приватного обвинувачення.
Ініціатива укладення угоди про примирення відповідно до вимог ч.1 ст.469 КПК має походити тільки від потерпілого або підозрюваного чи обвинуваченого. Лише після того, як потерпілий або підозрюваний чи обвинувачений виявили бажання примиритися з протилежною стороною, оскільки саме факт примирення є підставою для укладення угоди про примирення, до процедури примирення можуть залучатися інші особи, зокрема представники медіаційних центрів, особи, які мають певний авторитет для учасників процедури. Слід зазначити, що слідчий, прокурор зобов’язані згідно з ч.7 цієї статті лише проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення (суддя, відповідно, під час судового провадження — обвинуваченого та потерпілого), роз’яснити механізм його реалізації та в жодному разі не чинити перешкод в укладенні угоди, не ініціювати її укладення та не вести перемовин (проводити домовленості) щодо її змісту.
Визначитися з тим, хто був ініціатором укладення угоди, за матеріалами кримінального провадження вкрай складно, оскільки до матеріалів провадження долучається оригінал угоди із зазначенням того, що між потерпілим та підозрюваним укладено угоду про примирення. Лише під час допиту в ході підготовчого судового засідання можна встановити ініціатора, переконавшись таким чином, що вимоги ч.1 ст.469 КПК дотримано.
Вищевикладене свідчить про необхідність суддям під час розгляду укладеної між сторонами угоди про примирення з метою забезпечення дотримання вимог процесуального закону зважати на заборону слідчому та прокурору ініціювати укладення такої угоди, вести домовленості щодо її змісту. Суддям слід приділяти належну увагу з’ясуванню ініціатора укладення угоди про примирення, а також пам’ятати, що наведене застереження процесуального закону стосується і судді під час судового провадження, а також слідчого судді при здійсненні судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.3 ст.469 КПК угоду про примирення може бути укладено у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. У кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів угода про примирення не укладається, за винятком кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке здійснюється щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст.477 КПК. Слід зазначити, що при розгляді кримінального провадження у формі приватного обвинувачення судді приймали рішення про закриття провадження у зв’язку з примиренням обвинувачених із потерпілими, що, безумовно, є правильним і позитивним, та укладенням угод у провадженнях такої категорії.
Слід зважати на те, що згідно з чинним законодавством примирення потерпілого з підозрюваним або обвинуваченим може мати одну з трьох форм (відмова потерпілого від обвинувачення, примирення винного з потерпілим, укладення угоди про примирення), що мають різні правові наслідки. Зокрема, відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення; примирення потерпілого з підозрюваним або обвинуваченим, який вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості з необережності та відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду, є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Необхідно пам’ятати, що у таких випадках укладення угоди про примирення виключається.
В угоді про примирення згідно з ст.471 КПК зазначаються:
1) сторони угоди — процесуальний статус, прізвище, ім’я та по батькові, документи, що підтверджують правомочність (для представника юридичної особи, законних представників та захисників);
2) формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, істотні для відповідного кримінального провадження обставини. Не можна вважати такою, що відповідає вимогам закону, угоду, в якій відсутні формулювання підозри чи обвинувачення, правова кваліфікація дій підозрюваного чи обвинуваченого.
3) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення. Слід звернути увагу, що в рекомендації №R(85)11 щодо положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи від 28.06.85, наголошується на необхідності приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх етапах кримінального процесу, у зв’язку з чим відшкодування заподіяної потерпілому шкоди (поновлення його прав) є однією з основних умов укладення угоди про примирення.
Тому, затверджуючи угоди, в яких відсутні умови та строки вирішення питання про відшкодування шкоди, суддям необхідно мати на увазі, що мета провадження на підставі угод — настання суб’єктивно бажаного результату, який повинен настати після її укладення та затвердження. Угода лише тоді відповідає вимогам закону, якщо в ній чітко визначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи як альтернатива — перелік дій, які підозрюваний або обвинувачений зобов’язаний вчинити на користь потерпілого, та строк їх вчинення.
4) узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від покарання з випробуванням.
5) наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК, а також наслідки невиконання угоди. Необхідно зазначити, що під час проведення узагальнення випадків порушення цього положення закону не було виявлено Вважаємо за необхідне акцентувати на цьому увагу обвинуваченого й суду в судовому засіданні під час з’ясування у цієї особи згідно з п.2 ч.5 ст.474 КПК, чи цілком вона розуміє наслідки укладення та затвердження угод, передбачені ст.473 КПК.
Закріплення у КПК нового особливого порядку кримінального провадження на підставі угоди про визнання винуватості полягає у створенні нової ідеології кримінальної політики держави: протидія злочинності через компроміс, договір, у тому числі стимулювання осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, співпрацювати з владою.
Теорією процесуального права визначено, що укладення угоди про визнання винуватості має такі переваги:
— для обвинуваченого — уникнення невизначеності щодо виду та розміру покарання за результатами судового розгляду; у деяких випадках — застосування альтернативного покарання або його зниження, можливість звільнення від покарання;
— для прокурора — можливість зменшення бюджетних витрат та економія процесуального часу; зниження навантаження на прокуратуру з підтримання державного обвинувачення в суді, забезпечення більшої ефективності системи кримінального судочинства; усунення певною мірою перспективи оскарження судового рішення (здійснення перегляду апеляційною та касаційною інстанціями).
Критерієм, який визначає можливість і доцільність ініціювання та укладення угоди про визнання винуватості, є наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, а також у запобіганні, виявленні більш тяжких кримінальних правопорушень.
Слід зазначити, що угода про визнання винуватості укладається між прокурором і підозрюваним, обвинуваченим за ініціативою будь-кого із цих осіб. Таку угоду не може бути укладено у провадженні, в якому бере участь потерпілий, тобто щодо злочинів чи кримінальних проступків, внаслідок вчинення яких було завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб, а також у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів, незалежно від кола суб’єктів, яким завдано шкоди внаслідок вчинення таких злочинів.
3.1. Загальний порядок судового провадження на підставі угод
Якщо угоди (незалежно від її виду) досягнуто під час досудового розслідування, після виконання процесуальних дій, передбачених ст.290 КПК, складений слідчим та затверджений прокурором обвинувальний акт разом із підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Незважаючи на те, що строк, у який прокурор повинен направити провадження до суду, законом не встановлено, словосполучення «невідкладно надсилається» свідчить, що такі документи мають надсилатися до суду за першої ж можливості. Відтермінування строку направлення цих документів до суду, згідно з ч.1 ст.474 КПК, можливе лише прокурором та у випадку отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату в разі відмови суду в затвердженні угоди.
Як показав аналіз судової практики, до судів обвинувальний акт з угодою надходять у різні строки. Так, обвинувальний акт щодо К., який був затверджений прокурором 27.09.2016 року, та угода про визнання винуватості між сторонами, яка була укладена 27.09.2016 року, надійшли до суду 30.09.2016. Інша справа: обвинувальний акт відносно В. затверджений 16.01.2017 року цим же днем укладена угода про визнання винуватості до суду матеріали надійшли 19.01.2017 року і це не поодинокі випадки.
Головуючий суддя з огляду на зміст ч.1 ст.314 КПК, отримавши обвинувальний акт, угоду про примирення чи про визнання винуватості, має не пізніше п’яти днів після дати передання (надходження) до його провадження відповідного матеріалу прийняти рішення (постановити ухвалу) про призначення підготовчого судового засідання, визначити дату, час та місце його проведення. Як засвідчив проведений аналіз судової практики, строки, протягом яких суд має призначити підготовче судове засідання, судом не порушувався.
Одночасно із прийняттям рішення про призначення кримінального провадження до підготовчого судового засідання суд, що здійснюватиме судове провадження, для реалізації покладених на нього обов’язків щодо з’ясування добровільності укладення угоди та перевірки її на відповідність вимогам КПК та кримінального закону (чч.6, 7 ст.474 КПК), враховуючи те, що невиконання вимог, установлених чч.5—7 ст.474 КПК, є підставою для апеляційного та касаційного оскарження (чч.3, 4 стст.394, 424 КПК), а в разі підтвердження таких порушень — скасування судового рішення, а також те, що суд під час підготовчого судового засідання може прийняти рішення, яке по своїй суті є завершальним для судового провадження в суді першої інстанції (ухвалити вирок), має витребувати документи, подані сторонами під час досудового розслідування.
Слід зазначити, що під час дослідження матеріалів кримінальних проваджень було встановлено про належну організація роботи суду щодо повідомлення сторін про проведення судового засідання. Випадків безпідставний неявок сторін кримінального провадження до суду не виявлено.
При вивченні справ з’ясувалося, що деякі кримінальні провадження перебували на розгляді тривалий час, адже по деяких із них відбувалася неодноразово зміна головуючого судді ( звільнення у зв’язку з відставкою чотирьох суддів).
Наприклад справа №585/3625/16-к відносно М. справа надійшла до суду 02.09.2016 р. і перебувала у провадженні судді Ганзі О.Д.
На 12.09.2017 р. було призначено підготовче судове засідання яке не відбулося у зв’язку з неявкою обвинуваченого і було відкладено на 23.09.2017 року, але і в цей день підготовче судове засідання також не відбулося в зв’язку із припиненням повноважень головуючого судді.
Але в час, коли справа перебувала на стадії підготовчого судового засідання, до суду надійшов ще один обвинувальний акт відносно М. і справу передано судді Ганзі О.Д. для розгляду питання про об’єднання. Здійснити об’єднання двох справ у одне кримінальне провадження суддя не встиг, оскільки були припинені повноваження у зв’язку з відставкою, кримінальне провадження № 585/3791/16-к відносно М. передано на розгляд судді Глущенко Є.Д.
Справу №585/3625/16-к передано, згідно автоматичного розподілу, судді Яковцю О.Ф.
22.11.2016 року суддя Глущенко Є.Д. постановила ухвалу про об’єднання кримінальних проваджень №585/3625/16-к і № 585/3791/16-к відносно М. в одне кримінальне провадження №585/3625/16-к.
Суддя Яковець О.Ф. 23.11.2016 року прийняв до свого провадження матеріали справи відносно М. ( справа № 585/3791/16-к) та призначив судовий розгляд.
На стадії судового розгляду була укладена угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим яку 10.02.2017 року суд затвердив ухваливши вирок.
Також заслуговує уваги справа № 585/4541/16-к провадження № 1-кп/585/80/17 відносно М. обвинувальний акт із угодою про визнання винуватості до суду надійшли 16.11.2016 року. Підготовче судове засідання відкладалося тричі, оскільки обвинувачений перебував в СІЗО №25 по іншому кримінальному. Суд направляв обвинуваченому листа з питанням можливості проведення розгляду справи в режимі відеовнференцзвязку, але відповіді не отримав. Далі суд направив вимогу щодо доставки обвинуваченого до суду на 27.01.2017 року і була отримана відповідь, що обвинувачений рахується за слідчим відділом Роменського відділу поліції і дозволу на його етапування не має. Суд знову направляє вимогу щодо доставки обвинуваченого до суду на 08.02.2017 року і знову ця вимога не виконується по тій же самій причині. І лише 16 лютого 2017 року був доставлений до суду обвинувачений і кримінальне провадження було розглянуте по суті.
Варто зауважити, що кримінальне провадження на підставі угод під час підготовчого судового засідання здійснюється у порядку, передбаченому гл.35 КПК, та з урахуванням положень гл.27 КПК в частині, що не суперечить попередньому. У зв’язку з цим виконання судом вимог, передбачених стст.342—345 КПК, є обов’язковим.
Розгляд всіх справ, які відібрані для узагальнення, відбувався із застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження. У кожній справі підшито робочу копію технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження.
Після відкриття судового засідання, повідомлення секретарем судового засідання про здійснення повного фіксування судового розгляду, оголошення головуючим складу суду і роз’яснення ним права на відвід судовий розпорядник згідно зі ст.345 КПК роздає для ознайомлення особам, які беруть участь у підготовчому провадженні, пам’ятку про їхні права та обов’язки, передбачені КПК.
Проведений аналіз журналів судових засідань свідчить, що прокурором оголошується лише текст угоди, а обвинувальний акт — ні. Така практика є хибною. Після виконання вимог, передбачених стст.342—345 КПК, слід розпочинати судове засідання з оголошення прокурором короткого або повного (якщо надійшло клопотання про оголошення повного тексту) змісту обвинувального акта. Після цього, встановивши особу обвинуваченого, роз’яснювати йому суть обвинувачення і з’ясовувати, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним.
Так, за результатами проведеного аналізу матеріалів кримінальних проваджень установлено, що під час здійснення судового провадження всі судді роз’яснюють сторонам про наслідки укладання угоди.
3.2. Судові рішення, ухвалені на підставі угод
Відповідно до положень ст.475 КПК, якщо суд під час здійснення судового провадження на підставі угод переконається, що укладена між сторонами угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання. При цьому вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків, установленим у ст.374 КПК, з урахуванням особливостей, передбачених ч.3 ст.475 КПК.
Під час проведення узагальнення судової практики виявлено, що вироки, ухвалені судом на підставі угод, у цілому відповідають вимогам процесуального закону.
Розглядаючи питання оскарження судових рішень, постановлених на підставі угод, слід зазначити, що відповідно до положень ст.ст.394, 424 КПК в апеляційному та касаційному порядку вирок суду першої інстанції на підставі угоди (незалежно від її виду) може бути оскаржено лише сторонами судового провадження (виняток становить можливість оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення) та на підставах, визначених законом.
Вивчаючи справи, що були розглянуті протягом звітного періоду, скасовано один вирок суду, яким було затверджено угоду про примирення,відносно Н. та К., у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначено на новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складу суду.
Вироком Роменського міськрайонного суду була затверджена угода про примирення. Н. та К. були визнані винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та кожному призначено покарання у виді обмеження волі на строк один рік.
Під час підготовчого судового засідання було встановлено, що між обвинуваченими та представником потерпілої сторони було укладено угоду про примирення, згідно якої обвинувачені Н. та К. визнали свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, і сторони угоди погоджувалися на призначення їм покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 60-ти неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 1020 гри.
Розглядаючи в підготовчому судовому засіданні вказану угоду про примирення, суд першої інстанції встановив, що сторони добровільно уклали угоду, її зміст відповідає вимогам закону, обвинувачені цілком розуміють їхні права, і сторони розуміють наслідки укладення та затвердження угоди, внаслідок чого суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про примирення, але не погоджуючись з узгодженим покаранням, суд призначив обвинуваченим покарання у виді обмеження волі на строк один рік.
Висновки та рішення суду першої інстанції не відповідають вимогам КПК.
Відповідно до ч.1 ст.471КПК України в угоді про примирення зазначаються , крім іншого, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення, а згідно ч.1 ст.475 цього Кодексу, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Таким чином, переконавшись у тому, що угода про примирення може бути затверджена, суд першої інстанції повинен був ухвалити вирок, яким затвердити угоду про примирення та призначити саме те покарання, яке було узгоджено її сторонами та щодо якого було надано згоду на його призначення, тобто покарання у виді штрафу, а в разі ж встановлення обставин, які свідчать про неможливість затвердження угоди, суд мав би відмовити в її затвердженні та продовжити судове провадження у загальному порядку (ч.4 ст.474 КПК України), натомість суд затвердив угоду та призначив обвинуваченим покарання у виді обмеження волі, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону ( суддя Машина І.М.).
Всі інші постановленні вироку суду на підставі угод не оскаржувалися.
Якщо порівнювати судову практику щодо вироків на підставі угод про визнання винуватості та про примирення за півр. 2017 рік з судовою практикою за 1 півр.2016 року, то можна дійти висновку, що за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року розглянуто 20 справ на підставі угод що на 4 справи більше ніж за період з 01.01.2016 року по 30.06.2016 року, оскільки Роменським міськрайонним судом за 1 півр.2016 року розглянуто 16 справи на підставі угод.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Проведене узагальнення судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод засвідчило, що судді переважно правильно застосовують процесуальний закон, хоча практика і не позбавлена певних недоліків, зумовлених як об’єктивними (наявність положень, які неоднозначно тлумачаться), так і суб’єктивними чинниками.
Деякі незначні недоліки передусім пов’язані з недостатністю досвіду застосування положень КПК щодо укладення угод, відсутністю єдиних підходів до вирішення питань, які виникають при розгляді цієї категорії проваджень, неоднозначним тлумаченням чинного законодавства і, як наслідок, його неправильним застосуванням як суддями, так і слідчими, прокурорами.
Результати проведеного узагальнення показали, що суддям необхідно дотримуватися конституційних засад здійснення судочинства, чітко та неухильно дотримуватися положень процесуального закону, не допускаючи порушень матеріального права, а також принципово підходити до усунення недоліків і порушень вимог закону, допущених слідчими та прокурорами при укладенні угод.
СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО
МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В.І.ЄВТЮШЕНКОВА
Вик.: Марюха В.О.
_03_03.png)
