УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ СУДОМ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ПРО ЗЛОЧИНИ ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ ЗА ПЕРШЕ ПІВРІЧЧЯ 2016 РОКУ

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ СУДОМ  КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ПРО ЗЛОЧИНИ ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ  ЗА ПЕРШЕ ПІВРІЧЧЯ 2016 РОКУ

Дане узагальнення проведене на виконання плану роботи Роменського міськрайонного суду на ІІ півріччя 2016 року.

Узагальнення підготували: суддя Яковець О.Ф., та помічник голови суду Марюха В.О.

 Підготовлено за матеріалами розглянутих кримінальних проваджень щодо неповнолітніх з використанням даних судової статистики.

Вступ

Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою та суспільною проблемою, розглядаючи яку необхідно виділити сукупність обставин і факторів, що сприяють підвищенню її рівня. Неабияку роль відіграє сім’я, в якій виховується майбутній правопорушник (злочинець), а також активна профілактична та попереджувальна робота. Негативно впливає на підлітків відсутність контролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігається незайнятість, не всі з них відвідують навчальні заклади), алкоголізм і наркоманія серед однолітків тощо.

Найбільш ефективним методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй, що є пріоритетним завданням правоохоронної та правозахисної систем  держави.

Неабияке значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах (провадженнях).

29 листопада 1985 року Україною було підписано договір, за яким вона взяла на себе обов’язок виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила). Стаття 2.1 зазначених Правил наголошує на необхідності неупередженості їх застосування.

В іншому важливому міжнародному документі – Конвенції про права дитини, прийнятій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 році та ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція ООН), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього запобіжних заходів. Відповідно до статті 37 Конвенції арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайня міра і протягом якомога коротшого відповідного періоду часу.

Здійснюючи правосуддя стосовно неповнолітніх, судді мають неухильно дотримуватись норм міжнародно-правових актів, національного законодавства, зокрема кримінального та кримінального процесуального законодавства з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод неповнолітнього підсудного.

На сьогоднішній день у Роменському міськрайонному суді кримінальні провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, здійснюються суддями, уповноваженими згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.  

 Рішенням зборів суддів № 36 від 24.12.2015 року було обрано суддів які  здійснювали кримінальне провадження щодо неповнолітніх: суддю Ганзю О.Д., суддю Глущенко Є.Д., суддю Кондратенко Л.П.. Але у вересні 2016 року судді Ганзя О.Д. та Конадратенко Л.П. пішли у відставку і рішенням зборів суддів № 54 від 29.09.2016 року  було обрано суддів, які    на даний час здійснюють кримінальне провадження щодо неповнолітніх,  Глущенко Є.Д.,  Шульгу В.О.,  Яковця О.Ф. Судді Шульга В.О., Яковець О.Ф. обрані також слідчими суддями і мають право здійснювати  повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Розгляд кримінальних справ цієї категорії доручено найбільш кваліфікованим та досвідченим суддям, які володіють специфікою розгляду таких справ.

 Якщо таке кримінальне провадження здійснюється судом колегіально, головує під час судового розгляду лише суддя, уповноважений згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Порівнюючи статистичні дані, слід зазначити, що за І півріччя 2016 року всього надійшло 12 кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, що на 50/% більше  ніж за І півріччя 2015 року – 8. Перебувало на розгляді  у 1 півр. 2016 року – 17 кримінальних проваджень стосовно 23 осіб, у 1 півр.2015 року перебувало на розгляді 11 кримінальних проваджень стосовно 13 осіб.  Отже бачимо що динаміка надходження кримінальних проваджень щодо неповнолітніх невтішна.

 Щодо кількості розглянутих то  у 1 півр.2016 року  розглянуто 14 кримінальних проваджень із них 10 з постановленням вироку із них 1 справа із затвердженням угоди про примирення. Закрито провадження по 2 справах, застосовано примусові заходи виховного характеру по 2 справах. Всього засуджено 11 неповнолітніх осіб, щодо 2 осіб кримінальне провадження закрито, до 2 осіб застосовано примусові заходи виховного характеру.

У 1 півр.2015 року  розглянуто 8 справ з постановленням вироку -4, повернуто 1 справу прокурору, по 2 справам закрито провадження, застосовано примусові заходи виховного характеру по 1 справі. Засуджено 5 неповнолітніх осіб, щодо 2 осіб кримінальне провадження закрито, застосовано примусові заходи виховного характеру до 1 особи,

Кількість засуджених неповнолітніх осіб за І півріччя 2016 року склала 11 осіб із них 3 дівчини, що становить  11,2%  від загальної кількості засуджених (98 осіб). У 1 півр.2015 року засуджено 5 осіб що становила 4,8% від загальної кількості засуджених осіб (104)

Згідно статистичних даних за І півріччя 2016 року кількість засуджених неповнолітніх до покарання у виді: позбавлення волі становить – 4, громадських робіт – 2, штрафу – 4; звільнено від покарання  з випробуванням – 4 неповнолітніх.

Статистичні показники за видами злочинів, які вчинили неповнолітні, такі:

7 неповнолітніх засуджено за крадіжку;

3 – за грабіж;

3 – за незаконне заволодіння транспортним засобів;

2 - за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

1-      за нанесення умисних легких тілесних ушкоджень;

1        - за дачу завідомо неправдивих показів.

Скоїли злочини у віці від 14 до 16 років – 3 особи;

Скоїли злочини у віці від 16 до 18 років – 10 осіб.

            Але в суді перебувала справа № 585/3794/15щодо  малолітньої особи 13 річного  Гаврікова Михайла Сергійовича, 19.09.2002 року до якого були застосовані примусові заходи виховного характеру за  вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 1 та ч. 2 ст. 186 КК  України.

Скоєно злочин групою осіб  справа № 585/3579/15-к де притягнуто до кримінальної відповідальності за  вчинення  кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК України неповнолітнього Секлейді Євгена Васильовича, 24.09.1998 року народження та за  вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, неповнолітнього Панасенка Едуарда Олександровича, 09.01.1999 року народження.

Але дані злочини були скоєні за участю дорослого Гречух Василя Васильовича, 01.08.1996 року народження.

Важливим засобом запобігання злочинності серед тих, хто не досяг 18-річного віку, є встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності дорослих осіб, які втягнули неповнолітніх у вчинення злочину. Стаття 304 КК України передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

 Так, за І півріччя 2016 рік за  ст.304 КК України до суду кримінальні провадження  не надходили.

Додержання судом вимог Кримінального процесуального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми

Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визначені статтею 91 КПК України і є загальною для всіх проваджень, у тому числі й про злочини, вчинені неповнолітніми.

   Відповідно до ч.1 ст. 484 КПК України, порядок  кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 Кримінального процесуального Кодексу України, яка регулює загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх. У цій главі містяться норми щодо посиленого захисту прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві, що полягає у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді – його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом); у розгляді додаткових питань, що є складовою предмету доказування у кримінальній справі стосовно неповнолітнього, з’ясуванні умов його життя й виховання, наявності дорослих підбурювачів, інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність; у вирішенні судом додаткових питань при постановленні вироку у справі стосовно неповнолітнього (чи можна замінити покарання у виді позбавлення волі іншим покаранням, не пов’язаним із позбавленням волі); у виділенні кримінального провадження стосовно неповнолітнього за наявності у ній повнолітніх співучасників злочину в окреме провадження на стадії досудового розслідування.

Особливості судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх закріплені також у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Під час здійснення кримінального провадження щодо неповнолітнього судді  з’ясовують вік підлітка, стан його здоров’я та рівень загального розвитку, характеристику особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, наявність даних про розумову відсталість підлітка, не пов’язану із душевним захворюванням, також з’ясувують, чи могла ця особа повністю усвідомлювати значення своїх дій, якою мірою могла ними керувати. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, зробити висновки, чи є це правопорушення випадковим або його зумовили певні фактори, які слід усунути. Необхідність з’ясування вказаних обставин пояснюється тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності або звільнення від неї, призначення виду та міри покарання.

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням до нього кримінального і кримінального процесуального закону, має з’ясування даних про його вік    (стаття 22 КК України).

Так, ч.2 ст.22 КК України містить вичерпний перелік осіб, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, які підлягають кримінальній відповідальності.

Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються на підставі таких документів, як паспорт, свідоцтво про народження, копії яких долучаються до матеріалів справи.

Загалом під час проведення узагальнення випадків неправильного встановлення віку неповнолітнього виявлено не було, що свідчить про належне виконання  вимог законодавства України в частині з’ясування обставин, зазначених у ч.1 ст. 485 КПК України, але мають місце  випадки коли до матеріалів справи не долучені ні паспорт ні свідоцтво про народження неповнолітнього ( справи № 585/3515/15-к, № 585/1627/16-к, 585/1479/16-к)

Відповідно до вимог ч.1 ст. 485 КПК України у кожному кримінальному провадженні стосовно неповнолітнього суддями з’ясовується стан його здоров’я та рівень розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, також з’ясовується, чи могла така особа повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою могла керувати ними. Інформація про стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього може вплинути на вирішення таких важливих питань, як обрання запобіжного заходу, міри покарання тощо.

Для оцінки стану здоров’я неповнолітнього суд з’ясовує у свідків, батьків, опікунів, піклувальників, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. У разі якщо неповнолітній перебував на обліку у зв’язку з психоневрологічними захворюваннями або лікувався у відповідному закладі, слід витребувати необхідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до статей 101, 485 КПК України призначають судово-психологічні експертизи або комплексні психолого-психіатричні експертизи.

На вирішення експертизи або експерта-психіатра може бути поставлено наступні питання: які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній; чи є у неповнолітнього не пов’язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для його віку рівня розвитку; якщо вони є, то у чому вони виявляються і з чим пов’язані; чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій; якою мірою він міг керувати ними в конкретних обставинах; чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих, ступінь цієї залежності; чи має неповнолітній відхилення у психічному розвитку, які не виключають його осудність,  в чому вони виявляються; чи потребує неповнолітній лікування, якого саме.

 У всіх справах, окрім справи № 585/3515/15-к провадження № 1-кп/585/3716 відносно Мехура Р.М. по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України,  які розглянуті за звітний період, є висновок судово-психіатричної експертизи.

Не менш важливим є дослідження даних, які характеризують особу неповнолітнього. Як вбачається із матеріалів справ, органи досудового розслідування долучають до матеріалів кримінального провадження характеристики з місця навчання, роботи, а також довідки з сектору кримінальної міліції у справах дітей і служби у справах дітей про те, чи перебувала особа на обліку, коли і за які правопорушення її взяли на облік, коли служба у справах дітей розглядала цю справу, чи притягувалася така особа до адміністративної відповідальності тощо.

Для характеристики особи неповнолітнього  збираються  дані про те, де він вчився або працював, як ставився до навчання/роботи, з’ясовується його поведінку за місцем навчання/роботи та за місцем проживання. Також  з’ясовується, чи не вчиняла ця особа правопорушень, чи не перебувала на обліку в службі у справах дітей, які заходи впливу застосовувались до цієї особи.

Під час розгляду кожного кримінального провадження суд з’ясовував  умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характер контактів з оточенням, відносини в колективі де навчається, ставлення до навчання і т.д. Практично у всіх справах є відповідні довідки, хоча є поодинокі випадки щодо відсутності у  справи довідки  з місця проживання неповнолітнього ( № 585/3761/15-к, № 585/3579/15-к, № 585/3515/15-к)   

Відповідно до положень п.п. 1,2 ч.2 ст.52 КПК України обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру,- з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є неповнолітньою.

Проаналізувавши кримінальні провадження  за період, що підлягає узагальненню, можна зробити висновок, що судом  не порушувалося  право на захист неповнолітніх підсудних.

Суд звертав увагу,   під час розгляду справи, що відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.

Таких випадків порушення права на захист узагальненням не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.44 КПК України, якщо підозрюваний, обвинувачений є неповнолітнім, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під  опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Законний представник  користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.

Участь законного представника особи, молодшої 18 років, у кримінальному процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього і тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання та поведінку неповнолітнього.

Допускаючи законного представника такої особи до участі у судовому процесі, слід пам’ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть цих розбіжностей в інтересах може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому правовому становищі законного представника. Адже він фактично захищає не тільки інтереси неповнолітнього, а й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в кримінальному процесі може бути обмежена.

Статтею 488 КПК України передбачено участь законного представника неповнолітнього в судовому розгляді. Реалізуючи в суді надані йому права, представник повідомляє суду повну інформацію про особу неповнолітнього, умови його життя, виховання, а також допомагає з’ясувати обставини, які призвели до вчинення ним злочину. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора  чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника  у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунення його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.

Матеріали узагальнення практики розгляду судом справ про злочини, вчинені неповнолітніми у   І півріччі 2016 року свідчать, що порушення  права на захист щодо неповнолітніх підсудних  не допускалося. Судді вживають всіх передбачених законом заходів щодо забезпечення права неповнолітніх підсудних на захист та дотримуються норм КПК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

Частиною 4 статті 135 КПК України  передбачено, що повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику.

Узагальненням встановлено, що судді у кожному кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, викликаючи останніх у судове засідання, викликають також і батьків неповнолітніх, усиновлювачів або законних представників.

Випадки розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за відсутністю їх законних представників не було.

Інша річ  із присутністю представників органів національної поліції у справах дітей при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.

Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», на виконання вимог   статті 496 КПК України, з метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу суди мають викликати в судове засідання представників служби у справах дітей та міліції у справах дітей, а також підприємства, установи, організації, закладу де навчається та/або працює неповнолітній, оскільки такі представники наділені широкими повноваженнями та мають право заявляти клопотання, ставити запитання учасникам судового розгляду, висловлювати свої думки щодо форм та методів перевиховання неповнолітніх.

Згідно із законом, неявка представників зазначених служб у судове засідання не перешкоджає розгляду справи,  хоча слід зазначити, що розгляд кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за участі представників служб у справах дітей дає позитивний результат, оскільки їх участь сприяє всебічному з’ясуванню даних про особу неповнолітнього, виявленню причин і умов, що призвели до вчинення злочину, дослідженню умов, у яких виховувалась чи навчалась ця особа.

Дослідивши справи вбачається пасивність представників вказаних служб, а саме: вони, нехтуючи законом, не з’являються у судове засідання, а суд не вживає заходів щодо залучення їх до подальшого розгляду справи. Невиконання цих вимог є порушенням права на захист неповнолітнього підсудного. Через те, більшість кримінальних проваджень розглядаються за відсутності зазначених установ. З 14 розглянутих кримінальних проваджень по 6 справах у судовому засіданні відсутні представника служби у справах дітей та представника уповноваженого підрозділу Роменського ВП що становить 42,8%. Випадковість, а може і ні, але слід відмітити що вказані представники забезпечували явку у судові засідання по справах під головуванням судді Кондратенко Л.П.

Враховуючи вищезазначене суду  необхідно звернути на це увагу та відреагувати відповідними судовими актами реагування та  і надалі слід активно залучати представників зазначених органів до участі у судових засіданнях, оскільки рівень взаємодії з представниками служб у справах дітей і кримінальною поліцією у справах дітей є неналежним, внаслідок чого правопорушники залишаються поза профілактичним впливом, що сприяє продовженню ними злочинної діяльності, безконтрольності тощо.

Відповідно до ст.494 КПК України, якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з’ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування. Це може сприяти уникненню негативного впливу повнолітнього співучасника на неповнолітнього і виконанню вимоги розумності строків провадження щодо неповнолітніх.  Адже, відповідно до ч.4 ст.28 КПК України кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Закон не вимагає від прокурора прийняття рішення про виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього підозрюваного у всіх випадках, коли неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із  повнолітнім. Він вимагає, щоб у всіх таких випадках було з’ясовано можливість прийняття рішення про виділення. У такому кримінальному провадженні за участю неповнолітнього діє загальна для всіх кримінальних проваджень умова, зазначена у ч.4 ст.217 КПК України, згідно з якою матеріали досудового розслідування не можуть бути виділенні в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування  та судового розгляду, тобто на повноту з’ясування обставин, які і підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього.

Випадків виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, узагальненням не виявлено.

Відповідно п.1 ч.2 ст.27 КПК України слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження  або його окремої частини у  випадках, якщо обвинувачений є неповнолітній.

Випадків здійснення судового провадження за участю неповнолітнього у закритому судовому засіданні даним узагальненням також не виявлено.

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органам досудового розслідування застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а  також запобігання ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до статті 176 КПК України такими запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Згідно зі статтею 493 КПК України до неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 цього Кодексу, може застосовуватись передача таких осіб під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі -  передання їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Законність обрання запобіжного заходу забезпечується наявністю певного процесуального порядку та нагляду прокурора і суду за дотриманням органами досудового розслідування умов і порядку застосування таких заходів.

Вирішуючи питання про обрання того чи іншого запобіжного заходу стосовно неповнолітніх, судам необхідно враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачуються ці особи, мету та необхідність застосування запобіжних заходів.

Протягом звітного періоду до одного неповнолітнього застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту  справа  № 585/1974/16-к Номер провадження  1-кп/585/155/16 по обвинуваченню  Олефір Івана Анатолійовича за ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 185,ч.1 ст. 309 КК України, Яцун Євгенія Володимировича за  ч.2 ст. 15  ч.3 ст. 185,  ч.3 ст. 185 КК України, Деркача Дениса Івановича  ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України,  Байдика Єгора Ігоровича за ч.3 ст. 185 КК України, Шрамко Сергія Володимировича за  ч.3 ст. 185 КК України, Бурби Андрія Олександровича за ч.3 ст. 185 КК України. До Олефіра І.А. застосовано запобіжний захід домашній арешт.  Клопотання про обрання запобіжного заходу розглядав суддя Шульга В.О. (Справа №№585/1519/16-к номер провадження  1-кс/585/228/16).

  Справу направлено до апеляційного суду Сумської області у зв’язку з неможливістю утворити склад суду.  

Також передана до апеляційного суду Сумської області справ № 585/2682/16-к провадження 1-кп/585/197/16  відносно  Миколенка Миколи Сергійовича,  Ковпак Богдана Вікторовича, Михайльо Євгенія Васильовича  за ч.3 ст. 185 КК України, - для визначення підсудності, у зв’язку з неможливістю утворення складу суду.

Додержання судом вимог Кримінального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми

Узагальнюючи питання застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, необхідно зауважити, що метою застосування примусових заходів виховного характеру (стаття 105 КК України) має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в отриманні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у створенні можливості адаптації до реалій суспільного життя, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня, набуття професії та працевлаштування. При цьому звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 105 КК України є правом, а не обов’язком суду.

При застосуванні до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру суд  дотримувався  вимог КК, КПК України та Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

 Як вбачається із матеріалів узагальнення, суд не допускав застосування кримінального покарання до неповнолітніх, які вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, якщо виправлення цих осіб може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 КК України.

Відповідно до частини першої статті 97 КК України суд вправі звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності тільки у випадку, якщо ця особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості та за умови, що її виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

 Перелік примусових заходів виховного характеру є вичерпним: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Суд вправі призначити один або кілька примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 КК України.

Як свідчить практика, судом  застосовувався до неповнолітніх примусовий захід виховного характеру – передача під нагляд батьків строком на 1 рік (Справа №  № 585/3761/15-к Номер провадження  1-кп/585/50/16; Справа  № 585/1979/16-к Номер провадження  1-кп/585/159/16);

 У справі Справа №  № 585/3794/15-к Номер провадження  1-кп/585/53/16  суд до малолітнього застосував  примусові заходи виховного характеру у вигляді   обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до його поведінки, а саме: 1) обмеження дозвілля, тобто заборона перебувати поза місцем проживання з 21 години до 7 години ранку строком на 1 (один) рік; 2) зобов’язав Гаврікова Михайла Сергійовича продовжити навчання в школі і дотримуватись шкільного режиму строком на 1 (один) рік ( суддя Очиргораєва О.М.).

Узагальнюючи судову практику з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, слід звернути увагу що суд правильно визначає тривалість іспитового  строку стосовно неповнолітніх засуджених, які звільняються від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ч.3 ст.104 КК України, іспитовий строк відносно неповнолітніх встановлюється тривалістю від одного до двох років.

(Справа  № 585/3579/15-к номер провадження  1-кп/585/40/16; справа  № 585/680/16-к номер провадження  1-кп/585/82/16; справа  № 585/726/16-к номер провадження  1-кп/585/86/16) Ці справи розглядалися суддею Ганзею О.Д. і іспитовий строк встановлено вірно.   

Призначаючи покарання у вигляді штрафу суд керувався положеннями ст. 99 КК України. До чотирьох неповнолітніх застосовано покарання   у виді штрафу у розмірі  850 грн., що становить 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.  Вирок суду виконано, штраф правопорушниками сплачено у добровільному порядку.

Щодо призначення покарання у вигляді громадських робіт то суд керувався ст. 100 КК України. До двох неповнолітніх застосовано покарання у вигляді громадських робіт.

Справа  № 585/1630/16-к номер провадження  1-кп/585/137/16 відносно Пипки В.І.    якого визнано  винним  у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України і призначено покарання   у виді 80 (вісімдесяти) годин громадських робіт ( суддя Кондратенко Л.П.)

Справа  № 585/2279/16-к номер провадження  1-кп/585/169/16  відносно Беримця Ю.Ю. якого визнано  винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186  КК України і призначено йому покарання у виді 40 (сорока) годин  громадських робіт ( суддя Глущенко  Є.Д.).

Обидва вироки, в частині призначення покарання, виконані.

Додержання судом строків розгляду   кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми

Тривалість часу розгляду кримінальних справ по суті кримінально-процесуальним законодавством не визначена, але відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Вказані вимоги узгоджуються також з положеннями п. 20.1 Мінімальних стандартних правил ООН ("Пекінські правила"), згідно з якими будь-яка справа неповнолітнього із самого початку повинна вестися швидко без непотрібних затримок.

Вивченням справ, встановлено, що вимоги про розумні строки розгляду справ цієї категорії по суті виконуються. Так більшість справ розглядається в терміни 1-3 місяці. Крім того, серед 14 кримінальних справ, що перебували на вивченні, справи відносно неповнолітніх, що розглядалися судом більше року, відсутні.

Слід відмітити суддю Кондратенко Л.П. кримінальні провадження  в якої щодо неповнолітніх мала пріоритет серед інших справ і   розглядалися у найкоротші строки ( справ №585/1271/16-к провадження 1-кп/585/111/16 до суду надійшла 09.03.2016 р., розглянута – 15.03.2016 р.; справа № 585/1629/16-к провадження 1-кп/585/136/16 надійшла в суд 04.04.2016 р. . розглянута – 19.04.2016 р.

 Загалом судді, при призначенні справ зазначеної категорії до розгляду,   дотримувалися  вимоги ст. ст. 314, 316 КПК України щодо строків призначення справи до підготовчого судового засідання та до судового розгляду. Тобто, випадків тяганини при розгляді кримінальних справ щодо неповнолітніх не було.

 Висновки та пропозиції

З метою удосконалення судової практики у справах про злочини неповнолітніх необхідно постійно вивчати законодавство, рекомендації та аналізи вищих судів щодо справ даної категорії, звертати увагу на недоліки, виявлені під час проведення власних узагальнень та узагальнень вищих судів, для уникнення їх в подальшій роботі.

Необхідною є співпраця суду з службою у справах дітей, кримінальною міліцією у справах дітей щодо удосконалення профілактичної роботи з підлітками та їх батьками, виявлення фактів невиконання батьками своїх обов’язків по вихованню дітей.

Для підвищення правової культури населення (у т.ч. неповнолітніх) доцільно висвітлювати судову практику та узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолітніх, у справах про адміністративні правопорушення за ст.184 КУпАП у засобах масової інформації, на веб-сторінці суду.

Важливим заходом для запобігання підлітковій злочинності є виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми; виявлення недоліків у роботі органів досудового слідства, служби у справах дітей,  сектору кримінальної міліції у справах дітей та реагування на зазначене окремими постановами.

Загалом, за результатами проведеного узагальнення вбачається, що при розгляді справ про злочини неповнолітніх за 6 місяців 2016 року судом дотримано вимог чинного законодавства, яким регулюється розгляд справ зазначеної категорії.

Проведення аналізу судової практики щодо злочинної діяльності неповнолітніх, їх обговорення та врахування в роботі сприятиме удосконаленню судової практики, уникненню порушень та помилок, що є вкрай необхідним для профілактики злочинності серед молодого покоління, підвищення рівня їх правової свідомості та культури.

В результатах проведеного узагальнення  знайшло своє відображення правильність застосування законодавства при судовому розгляді кримінальних справ щодо неповнолітніх, відповідність призначеного покарання вимогам кримінального законодавства.

 Загалом, суд забезпечив гарантовану реалізацію права кожного неповнолітнього на захист та кваліфіковану правову допомогу, та  сприяв ефективному здійсненню кримінального правосуддя щодо неповнолітніх.

Суддя Роменського міськрайонного суду

 Сумської області                                                             О.Ф. Яковець

Вик.: поміч. голови суду Марюха В.О.