Аналіз практики розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи за 9 місяців 2016 року

Аналіз практики розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи за 9 місяців 2016 року

 На виконання планів роботи на ІІ півріччя 2016 року мною, суддею Глущенко Є.Д., разом з помічником голови суду Марюхою В.О. проведено аналіз практики розгляду Роменським міськрайонним судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи за 9 місяців 2016 року 

Цивільне законодавство, визначаючи фізичну особу як учасника цивільних правовідносин, виходить з наявності у фізичної особи цивільної правоздатності та дієздатності (ст.ст.24,25,30 ЦК України).

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і не може обмежуватись. Обсяг цивільної дієздатності регламентується законодавством відповідно до віку фізичної особи, який є юридичним фактом цивільного права. Обсяг дієздатності може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, передбачених законом.

Цивільна дієздатність є важливою складовою правосуб’єктності фізичної особи, що дозволяє їй виступати учасником цивільних відносин у повній мірі, своїми діями набувати цивільних прав та виконувати цивільні обов’язки.

В окремих випадках, визначених актами цивільного законодавства, особа може бути обмежена у дієздатності або взагалі визнана недієздатною.

Справи даної категорії розглядаються лише в порядку окремого провадження.

Актуальність теми аналізу полягає в тому, що розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною, залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду. Кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження. Все це свідчить про необхідність здійснення комплексного дослідження процесуальних особливостей порушення, підготовки, судового розгляду в справах окремого провадження.

Згідно статистичних даних у продовж  9 місяців  2016 року на розгляді у  суді  знаходилось 32 цивільних справ окремого провадження, з яких:

- 31 справа за заявами про визнання фізичної особи недієздатною, по яким - 22 справи розглянуто по суті та ухвалено рішення про задоволення заяви; по 1 справі постановлена ухвала про залишення заяви без розгляду, , 8 справ не розглянуті із них по 4 справам провадження зупинено (проводиться експертиза).

- 1 справа про поновлення цивільної  дієздатності фізичної особи провадження по справі зупинено, проводиться експертиза.

І.Законодавче врегулювання справ за заявами про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи недієздатною; встановлення над фізичною особою опіки та піклувальника; призначення опікуна чи піклувальника

Основними законодавчими актами, які регулюють дані цивільні  справи - є Конституція України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Правила опіки та піклування, Закон України «Про психіатричну допомогу».

При розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над фізичною особою опіки та піклування, призначення опікуна чи піклувальника, суд в першу чергу керувався ЦК України та ЦПК України.

Фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути, відповідно до ст.39 ЦК України, визнана судом недієздатною.

Згідно Закону України «Про психіатричну допомогу» від    22 лютого 2000 року (з наступними змінами та доповненнями) під тяжким психічним розладом розуміють порушення психічної діяльності функціонального характеру (затьмарення свідомості, порушення адаптації та сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), яке позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, оцінювати свій психічний стан і поведінку.

Отже, оскільки психічний розлад є підставою як для обмеження цивільної дієздатності, так і для визнання фізичної особи недієздатною, характер (ступінь) психічного розладу має кваліфікуюче значення для застосування відповідних статей ЦК України.

Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового статусу фізичної особи, як обмеження у дієздатності чи визнання її недієздатною.

Фізична особа визнається недієздатною лише на підставі  рішення суду, у порядку, встановленому ЦПК України.  

Так, судовий порядок розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною визначається   гл.2 розд. IV ЦПК України.

Необхідність судового порядку визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним обумовлюється істотною зміною правового становища громадянина, який на невизначений період позбавляється можливості самостійно здійснювати свої права і обов'язки. Судова процедура покликана гарантувати правомірність правообмежень, які вживаються до громадянина, особливо якщо судовий розгляд ініційовано особами, що претендують на роль опікунів або піклувальників.

Оскільки дієздатність фізичної особи безпосередньо визначається станом її психічного здоров'я, у Законі України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року №1489-ІІІ міститься презумпція психічного здоров'я. Стаття 3 вищевказаного Закону передбачає, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Європейський суд з прав людини має прецедентну практику застосування положень ст.ст.5 та 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту таких прав, як право на свободу та особисту недоторканність та право на справедливий судовий розгляд. Особливо знаковим щодо цього стало рішення Суду від  24 жовтня 1979 року у справі Винтерверп (Winterwerp) против Нидерландов. Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що у справах осіб, що страждають психічним розладом, національні суди володіють певною свободою розсуду, наприклад, вони можуть застосовувати процесуальні заходи для забезпечення належного відправлення правосуддя, захисту здоров'я відповідної особи тощо, які, проте, не повинні зачіпати саму сутність права особи на справедливий судовий розгляд. У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини визнав невиправданим рішення судді розглянути справу на підставі письмових доказів, без особистої присутності громадянина і заслуховування його доводів і визнав, що в даному розгляді мало місце порушення принципу змагальності і тим самим порушення  ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ІІ. Визначення підсудності розгляду справ  вищезазначених категорій. Зміст заяв та строки її подання.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу ( на території м. Ромни та Роменського району знаходяться такі заклади: перша обласна спеціалізована лікарня, КУСОР Хмелівський психоневрологічний інтернат)

Тобто у нормі про підсудність суду таких категорій справ, як: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі й неповнолітньої) та визнання фізичної особи недієздатною, відповідно як у одній, так і у іншій категорії справ законом передбачено можливість подання заяв за місцем проживання особи, яку обмежують у дієздатності чи визнають недієздатною, а якщо такі особи перебувають на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі - за місцезнаходженням цього закладу.

З наданих аналізуючи цивільних справ вищевказаних категорій, вбачається, що  суд  розглядав заяви з дотриманням правил підсудності відповідно до положень чинного ЦПК України.

ІІІ.Особи, які можуть бути заявниками

Цивільне процесуальне законодавство визначає коло осіб, які вправі звернутися до суду із заявою про обмеження дієздатності та визнання недієздатності  фізичної особи.

Обмеження дієздатності чи визнання особи недієздатною зачіпає суттєві права та інтереси особи, тому закон виходить з того, що право на порушення справи повинно мати обмежене коло осіб. Перелік цих осіб є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Так, відповідно до ст.237 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки і піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки і піклування.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки і піклування, психіатричним закладом.

Членами сім'ї особи, стосовно якої порушується справа про обмеження її у дієздатності чи визнання її недієздатною, вважаються один із подружжя, діти, батьки, а також інші родичі та непрацездатні утриманці.

Право на порушення справи про визнання особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу мають батьки, діти, один із подружжя незалежно від того, чи мешкають вони разом із цією особою та чи перебувають на її утриманні, а також інші родичі і непрацездатні утриманці, які мешкають з нею однією сім'єю.

Близькі родичі (один із подружжя, батьки, діти) особи, яка страждає психічною хворобою, юридично заінтересовані у порушенні справи, навіть коли вони мешкають окремо від цієї особи.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» у п.2 роз’яснив, що повнолітні члени сім'ї громадянина, інтересів яких безпосередньо стосується порушення справи про визнання його обмежено дієздатним або недієздатним, беруть участь у процесі як заявники в тому випадку, коли вони самі звертаються до суду, та і у випадку залучення їх до справи у зв'язку із заявою, поданою в їх інтересах профспілковою або іншою громадською організацією, прокурором, органом опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладом.

Також, цивільна справа про визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи визнання фізичної особи недієздатною може бути розпочата за заявою органів опіки і піклування.

Відповідно до положень ст.56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Аналіз судової практики розгляду  судом вказаних справ показує, що фактично до суду з заявами зверталися члени сім’ї та близькі родичі, орган опіки і піклування, психіатричний заклад.

IV. Зміст заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною

Заява повинна відповідати як загальним вимогам, передбаченим у ст.119 ЦПК України, так і спеціальним, які містяться у ст.238 ЦПК України.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини і докази, які підтверджують хронічне стійке психічне захворювання, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Такими доказами можуть бути виписки з історії хвороби, довідки про стан здоров’я, видані лікувально-профілактичними закладами, показання свідків, які підтверджують вчинення особою дій, що не властиві психічно здоровій людині, та інше.

Кожна із обставин, якими заявники мотивують свої вимоги, має бути підтверджена доказами (п.6 ч.1 ст.119 ЦПК України).

Як свідчить практика розгляду вказаних справ, у суді   проблемних питань щодо прийняття заяв по вищевказаним  категоріям та  їх підготовки до судового розгляду не виникало.

V. Призначення судово - психіатричної експертизи.

Судовий розгляд.

Відповідно до положень ст.239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово - психіатричну експертизу.

У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Разом з тим, зміст ч.2 ст.239 ЦПК України підлягає тлумаченню з токи зору того, якою мірою закріплений у ній припис можна розглядати виключно як примусове призначення судово-психіатричної експертизи. Річ у тім, що громадянин може сам наполягати на проведенні судової експертизи або може відмовитись від її проведення. До того ж, відповідно до Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч.2 ст.28 Конституції України). Окрім того, відповідно до ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Втім, випадків примусового направлення фізичної особи на     судово-психіатричну експертизу, при розгляді справ зазначеної категорії, не було.

Слід також відмітити, що призначення і проведення       судово-психіатричної експертизи — це одна з найважливіших процесуальних дій, яка має бути проведена в ході підготовки до судового розгляду справ про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною. Така експертиза повинна призначатися лише за наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи.

Під достатніми даними слід розуміти відповідні документи медичного характеру (виписки із історії хвороби різних психіатричних закладів, медична книжка, довідки про травми, які могли порушити психіку громадянина, вроджені психічні вади, про знаходження особи у психіатричних лікувальних закладах; акти, заяви громадян, які свідчать про дії, що не властиві психічно нормальній людині, тощо). При цьому, достатність даних у кожному окремому випадку визначає суддя виходячи з конкретних обставин справи.

Неможливо допускати призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про порушення справи без достатньо обґрунтованих припущень про наявність у громадянина душевної хвороби.

Порядок призначення і проведення судово-психіатричної експертизи, а також дослідження висновку експерта регулюється ст.ст.143-145,189 ЦПК України, а також Правилами проведення судово-психіатричної експертизи (Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 08 жовтня 2001 року за №219/6507).

За наявності достатніх даних для призначення експертизи судом постановляється ухвала, в якій на вирішення експертів мають бути поставлені наступні запитання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може останній керувати ними;

3) чи може особа в силу свого стану здоров’я брати особисто участь у розгляді цивільної справи.

Як свідчить аналіз судової практики, по всіх справах судом було призначено  судово-психіатричну експертизу.

Разом з тим, у судовому засіданні при дослідженні матеріалів справи про обмеження цивільної дієздатності або визнанні громадянина недієздатним істотне значення мають дослідження та оцінка судово-психіатричної експертизи, яка є допустимим засобом доказування.

Оцінка висновку експерта припускає перевірку дотримання встановленої законом процесуальної форми призначення і проведення експертизи, тому що доказ, отриманий судом з істотним порушенням процесуальної форми, не може бути судовим доказом. Висновок експерта повинен оцінюватися також із погляду об'єктивності й компетентності експерта у розгляді питань, що перед ним поставлені, а також з точки зору форми і змісту експертного висновку. У процесуальній літературі висловлено думку, що до змісту оцінки висновку експерта входить також перевірка наукової обґрунтованості висновків експерта.

Так, згідно висновків експертів, по всім  справам, що перебували на розгляді суду, було встановлено, що особи, відносно яких порушувалось питання про визнання їх недієздатними, дійсно мають психічну хворобу та за своїм психічним станом не розуміють значення своїх дій та не можуть ними керувати.

VI. Особливості розгляду вказаних справ. Ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч.4 ст.234 ЦПК України зазначена категорія справ розглядається судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

 Відповідно до ст.240 ЦПК справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

 Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

 Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

Для процедури окремого провадження за загальними правилами цього провадження судові витрати по справі не відшкодовуються.

Так, за правилами ч.7 ст.235 ЦПК України у справах окремого провадження при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

За логікою цієї норми, заінтересовані особи в окремому провадженні звільняються від судових витрат. Тому застосування цієї статті можливе лише у системному зв'язку із загальними нормами, які регламентують судові витрати.

 Проте у деяких суддів думка щодо сплати судового збору дещо різниться.

Наприклад  Справа  № 585/733/16-ц номер провадження  2-о/585/23/16 за заявою Б., заінтересована особа : опікунська рада Конотопського міськвиконкому, Управління праці та соціального захисту населення Конотопської міської ради про визнання особи недієздатною та встановлення опіки.

Ухвалою суду від 04.02.2016 року дану заяву було залишено без руху оскільки заявницею не сплачено судовий збір в сумі 275 грн.60 коп. та не надано подання органу опіки та піклування про доцільність встановлення опіки та призначення заявниці опікуном.

Заявниця вимоги ухвали виконала і її заяву було задоволено.

ЦПК України передбачає особливості підготовки справ окремого провадження, які зумовлені специфікою кожної категорії справ і відображені в спеціальних статтях ЦПК України, які регламентують порядок розгляду справ окремого провадження.

В окремому провадженні відсутні інститути сторін (позивач та відповідач), третіх осіб, немає позову. Не діють такі інститути позовного провадження, як зустрічний позов, відмова від позову, визнання позову, мирова угода.

Слід відмітити і те, що у всіх справах, заінтересованою особою виступали органи опіки та піклування тієї територіальної громади, де проживає особа, яку необхідно визнати недієздатною.

У справах про визнання громадянина недієздатним законодавець виходить з презумпції, що звернення заявників небезпідставні, отже, у такому разі людина хвора, тому її неможливо визнавати стороною в справі, хоча фактично така особа втратить дієздатність лише після набрання відповідним судовим рішенням законної сили. Але хвора людина, яка не здатна розуміти значення своїх дій, з гуманістичних принципів також позбавляється прав та обов'язків за ЦК, а процесуальні представники без того комплексу прав, які має особисто довіритель, не можуть бути стороною в тому обсязі, яким наділяє ЦПК України цю особу. Якщо формально й надати право особі, справа про обмеження якої розглядається в суді, бути стороною, то після винесення рішення про обмеження її в дієздатності виникне питання про те, що рішення треба скасовувати, оскільки участь у справі стороною брала недієздатна особа. Навіть угоду про представництво інтересів такої особи в суді неможливо вважати дійсною, якщо вона не було укладена заздалегідь.

Вивчивши всі розглянуті судом справи, необхідно відмітити, що в більшості випадках представники органів опіки та піклування в судові засідання не з’являлись, надавали заяви про слухання справи у їх відсутність, проти задоволення заяв не заперечували.

Значної уваги також заслуговує питання про ставлення        заінтересованих осіб до можливості визнання громадянина недієздатним, а саме - як вони сприймають поведінку такого громадянина, їх думка з приводу можливості цієї особи усвідомлювати значення своїх дій та брати участь у справі. Тому, в разі, якщо заінтересовані особи (близькі родичі) вважають громадянина таким, що може розуміти значення своїх дій, їм може надаватись право порушувати у суді клопотання про надання цій особі процесуального становища заінтересованої особи або просити суд впевнитись у розумових можливостях такого громадянина в судовому засіданні.

Також, слід відмітити, що якщо провадження у справі відкрито на підставі заяви опіки і піклування чи психіатричного закладу, то воно не може бути закрите у зв'язку із запереченням члена сім'ї громадянина проти розгляду цієї справи.

Неявка громадянина, щодо якого розглядається справа, в судове засідання, якщо суд визнав його явку можливою виходячи зі стану здоров'я, не позбавляє суд права розглянути справу за його відсутності при додержанні вимог, передбачених ст.169 ЦПК України.

За результатами розгляду справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною суд ухвалює рішення.

Частина 1 ст.241 ЦПК України встановлює вимоги щодо змісту резолютивної частини судового рішення по справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною.

За наявності підстав суд обмежує дієздатність фізичної особи, визнає фізичну особу недієздатною. Крім того, суд встановлює над такими особами піклування або опіку, а також призначає піклувальника чи опікуна.

Зміст цієї статті корегується зі ст.60 ЦК України. Відповідно до     частин 1 і 2 ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною, а також піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає відповідно опікуна чи піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

У частині 1 ст.241 ЦПК України закріплено вимогу про вирішення рішенням суду питання про призначення піклувальника чи опікуна за поданням органу опіки та піклування. Отже, така регламентація відносить до сфери судової юрисдикції та повноважень суду призначення піклувальників чи опікунів.

При цьому функції опіки та піклування залишаються за органами опіки та піклування, у тому числі щодо осіб, які обмежені у цивільній дієздатності або визнані недієздатними судом.

Подання органу опіки та піклування має оцінюватися судом з точки зору його обґрунтованості і не є обов'язковим для суду.

Оскільки призначення опікуна або піклувальника входить до предмета судового розгляду у справі, то відповідно до загальних правил цивільного судочинства члени сім'ї як заінтересовані особи можуть давати пояснення щодо обґрунтованості подання органу опіки та піклування. Крім того, як заінтересовані особи вони можуть робити свої пропозиції щодо призначення опікунів або піклувальників, у тому числі пропонувати призначити їх. Оскільки опіка та піклування здійснюються в інтересах осіб, яких суд обмежив у дієздатності або визнав недієздатними, а також враховуючи підстави обмеження дієздатності та визнання недієздатним, природно, що члени сім'ї передусім можуть бути опікунами або піклувальниками.

Тому при поданні заяви до суду про визнання особи недієздатною (або про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи) у ній може бути зазначено, щоб суд як визнав особу недієздатною (чи обмежив фізичну особу в дієздатності), так і встановив опіку (піклування) та призначив за відповідним поданням органу опіки та піклування опікуна (чи піклувальника).

          Аналізуючи  розглянуті справи даної категорії з’ясувалося що лише на одне судове рішення була подана апеляційна скарга і рішення суду було скасоване апеляційною інстанцією.

Справа №585/3658/15-ц провадження 2-о/585/2/16 за заявою І., заінтересована особа : орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради про визнання особи недієздатною, встановлення опіки над нею та призначення опікуна.

Рішенням Роменського міськрайонного суду заявлені вимоги було задоволено частково. Визнано П. недієздатним.

Це рішення заявниця оскаржила і її апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення суду скасовано та ухвалене нове рішення яким у задоволені заяви І. про визнання особи недієздатною, встановлення опіки над нею та призначення опікуна – відмовлено.

 Апеляційний суд зазначив, що з довідки  про зареєстрованих осіб вбачається, що за адресою зареєстровані заявник, його дружина, син, а також підопічний П.  Таким чином П.  був зареєстрований за вказаною адресою як підопічний І. у зв’язку з призначенням останнього його піклувальником. Проте, як вже зазначалося із досягненням П. вісімнадцяти років піклування І. відносно останнього припинилось. Сама по собі реєстрація П. за вказаною адресою, після припинення піклування І., не свідчить, що він є членом сім’ї заявника.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та визнав П. недієздатним за заявою І., який відповідно до ч. З ст. 237 ЦПК України не є особою, що має право на звернення з такою заявою до суду.

Крім того судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Суд першої інстанції, визнаючи П. недієздатним та відмовляючи у встановленні над ним опіки і призначенні опікуна, на вказані положення уваги не звернув та не врахував, що встановлення опіки над підопічним провадиться в одному провадженні з визнанням його недієздатним.

VII. Визначення моменту визнання фізичної особи недієздатною в рішенні суду.

Згідно ст.40 ЦК України, фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Крім того, слід зазначити, що згідно з ч.5 ст.241 ЦПК України рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.

Втім, у справах розглянутих  Роменським міськрайонним судом відсутні відмітки про направлення копії рішення, після набрання ними законної сили, до органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи. Адже відповідно до постанови Центральної виборчої комісії  від 13 січня 2011 року № 6 в редакції постанови Центральної виборчої комісії  від 9 березня 2016 року №69 Про форми подань з відомостями про виборців (осіб), на підставі яких здійснюється періодичне поновлення персональних даних Державного реєстру виборців, вказано п.7 Районним (районним у містах, міським, міськрайонним) судам подавати відомості за формами 6.1, 6.2.

Форма 6.1 передбачає надання відомостей про виборців, які протягом звітного місяця відповідного року були визнанні недієздатними. За формою 6.2 надаються відомості про осіб, щодо яких  протягом звітного місяця відповідного року було скасовано рішення про визнання їх недієздатними.

Ці відомості надаються відповідальною особою, секретарем суду Стрельченко О.М., щомісячно до 5 числа відповідному органу ведення Державного реєстру виборців. Також дана відповідальна особа регулярно, на запрошення, відвідує наради які проводяться із суб’єктами подання відомостей періодичного поновлення персональних даних Державного реєстру виборців.

Ця звітність направляється вчасно,  у суді ведеться відповідний наряд №02-45/2016 «Відомості про виборців, які протягом попереднього місяця були визнанні недієздатними, або щодо яких було скасовано рішення про визнання їх недієздатними».

Висновок

При розгляді означеної категорії справ, виходячи із аналізу - спірних питань про застосування норм матеріального та процесуального права не виникало.

Також не виникало проблемних питань правозастосовного характеру, процесуальних питань, щодо участі  органу опіки та піклування, щодо доказів та доказування, порядку призначення експертизи та поставлених питань на експертизу.

Суддями Роменського міськрайонного  суду справи означеної категорії розглядалися в терміни передбачені ЦПК України з дотриманням вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, пропоную: довести дане узагальнення до відома суддів  під час виробничої наради Роменського міськрайонного суду Сумської області.                            

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ                    Є.Д.ГЛУЩЕНКО

Помічник голови суду Марюха В.О.