Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
УЗАГАЛЬНЕННЯ
судової практики щодо розгляду слідчими суддями Роменського міськрайонного суду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження за 9 місяців 2015 року
Згідно плану роботи Роменського міськрайонного суду на II кв. 2015 року, суддею Шульгою В.О. проведено узагальнення судової практики щодо розгляду слідчими суддями Роменського міськрайонного суду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження за 9 місяців 2015 року
За змістом положень чинного КПК, основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Рішенням зборів суддів Роменського міськрайонного суду № 18 від 30.12.2014 року обрано, строком на 1 рік, слідчих суддів: Глущенко Є.Д., Шульгу В.О., Яковця О.Ф.
До компетенції слідчого судді суду першої інстанції належить прийняття рішень про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проведення відкритих слідчих дій, що обмежують конституційні права людини, розгляд скарг на дії (бездіяльність) та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора.
Загальні положення Кримінального процесуального кодексу України про те, що до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні знайшли свій розвиток і у положеннях КПК, які регламентують порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такі заходи забезпечення кримінального провадження, як судовий виклик, привід, накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, тимчасовий доступ до речей та документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна, а також запобіжні заходи можуть бути застосовані виключно на підставі ухвали слідчого судді, суду.
1. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.
В основі застосування заходів забезпечення кримінального провадження лежить наступне:
− застосування процесуального примусу може полягати у фізичному, матеріальному чи моральному (психологічному) впливі державного органу на суб’єкта кримінального процесу;
− застосування заходів процесуального примусу завжди пов’язано з певними обмеженнями особистих, майнових та інших прав і свобод учасників процесу. Це може бути обмеження свободи, недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків тощо. Обмеження майнового характеру − позбавлення права користуватися або розпоряджатися певним майном;
− застосовується всупереч волі та бажанню суб’єктів та виключно на підставі закону.
Так, за загальним правилом, юридичною підставою застосування заходів забезпечення кримінального провадження є ухвала слідчого судді або суду.
Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається сторонами кримінального провадження до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні надати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК не допускається застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
а) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
б) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
в) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
2. АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАННИХ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
За 9 місяців 2015 року у провадженні суду знаходилось 378 клопотань, які розглядалися слідчим суддею під час досудового розслідування. Слідчими суддями розглянуто 377 клопотань, з них задоволено - 350 або 92,8%, відмовлено у задоволенні 22 або 5,8% клопотань. З них найбільшу кількість становлять клопотання про надання заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового доступу до речей і документів відповідно до ст. 163 КПК - 211 або 55,8% загальної кількості клопотань, які розглядалися слідчими суддями під час досудового розслідування.
Значною є кількість клопотань про проведення обшуку житла чи іншого володіння особи 69 надійшло і розглянуто, з них задоволено 65.
За 9 місяців 2015 року надійшло 67 клопотань про застосування запобіжних заходів, розглянуто - 66, задоволено – 60 ( 1 клопотання станом на 01.10.2015 року не розглянуте).
Найбільшу кількість серед клопотань про застосування запобіжних заходів становлять клопотання про застосування особистого зобов'язання відповідно до ст. 179 КПК. У провадженні суду за 9 місяців 2015 року знаходилось 39 клопотань про застосування особистого зобов'язання, розглянуто -38, із них задоволено – 38.
Клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 183 КПК) - 16, розглянуто - 16, з них задоволено - 11, відмовлено - 5.
Доволі розповсюдженим у судовій практиці є застосування такого запобіжного заходу як домашній арешт, що передбачений ст. 181 КПК. У провадженні судів знаходилось 12 клопотань які розглянуті і задоволені.
Проаналізувавши статистичні дані заходів забезпечення кримінального провадження, застосованих у період з 01 січня 2015 року до 01 жовтня 2015 року, констатуємо, що найбільш розповсюдженими є тимчасовий доступ до речей і документів, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи та застосовано найбільше запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання.
Водночас незначною є кількість розглянутих клопотань про застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження, як тримання під вартою, домашній арешт, дозвіл на затримання з метою приводу, арешт майна.
3. ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАНЬ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
Заходами забезпечення кримінального провадження є заходи процесуального примусу, які застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК, з метою досягнення дієвості цього провадження.
Процесуальна регламентація інституту заходів забезпечення кримінального провадження зосереджена в розділі ІІ КПК.
Тимчасовий доступ до речей і документів
За період з 01.01.2015 р. по 01.09.2015 р. включно до суду надійшло 211 клопотань про надання тимчасового доступу до речей і документів, всі клопотання розглянуті, із них задоволено – 202.
Відповідно до ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити виїмку).
Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
В ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів, згідно вимог ст. 164 КПК України, має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів;
3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу;
4) прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів. Водночас слід звернути увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 164 КПК в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів. Проте із аналізу судової практики вбачається, що існують випадки коли у відповідних ухвалах зазначаються лише ініціали особи.
5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ;
6) розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити зазначені речі і документи, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом;
7) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали;
8) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду (ст. 166 КПК).
Із загальної кількості розглянутих клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, відмовлено в задоволенні по 9 клопотанням.
Основні обставини, що призводять до відмови суду у задоволенні клопотань:
клопотання не відповідає вимогам ст. 160 КПК України, а саме клопотанні слідчого не вказана правова кваліфікація кримінального правопорушення, значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні; можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю;
в клопотанні слідчого не вказана правова кваліфікація кримінального правопорушення та не зазначена стаття Кримінального Кодексу України. Крім того, слідчий не з’явився для розгляду заявленого клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, що свідчить про фактичне не підтримання даного клопотання.
Проведення обшуку житла чи іншого володіння особи
Кримінально-процесуальний закон регулює процесуальну сторону проведення такої слідчої (розшукової) дії як обшук. Розгляду слідчими суддями клопотань про надання дозволу на проведення обшуку присвячено низку норм в Кримінальному процесуальному кодексі України (далі КПК), зокрема ст. ст. 233, 234, 235, 236, а також інші, які визначають територіальну підсудність розгляду таких клопотань (ст. ст. 32, 34), вказують на те, яким повинно бути судове рішення (ст. ст. 370, 372) тощо.
В ході проведення узагальнення встановлено, що за період з 01.01.2015 по 30.09.2015 року до суду надійшло 69 справ за клопотанням про надання дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи.
По 65 справах ухвалою слідчого судді клопотання задоволено, по 4 справах у задоволенні клопотання відмовлено.
Основними причинами що призвели до відмови в задоволенні клопотання були:
не доведеність прокурором, слідчим наявних підстав, що дають підставу вважати що відшуковані речі, документи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи (справа № № 585/1991/15-к номер провадження 1-кс/585/299/15, справа № № 585/1991/15-к номер провадження 1-кс/585/267/15, слідчий суддя Яковець О.Ф.);
недоведеність слідчим наявності достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення (справа № № 585/999/15-к номер провадження 1-кс/585/132/15слідчий суддя Яковець О.Ф.);
клопотання не відповідає вимогам п. 7 ч. 3 ст. 234 КПК України, так як не обґрунтоване , оскільки в резолютивній частині клопотання не конкретизовано яке саме майно (речі чи документи), що здобуте у результаті вчинення кримінального правопорушення (справа № № 585/810/15-к номер провадження 1-кс/585/107/15 слідчий суддя Шульга В.О.).
Отже, статистичні дані свідчать про те, клопотання про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи задовольнялись 94,2%. Наведене співвідношення свідчить про неформальне ставлення слідчих суддів до розгляду клопотань вказаної категорії, тобто здійснюється дієвий судовий контроль за дотриманням прав осіб у кримінальному провадженні. Зазначений показник також, певною мірою, демонструє наявність фактів необґрунтованого та безпідставного звернення органів досудового розслідування з відповідними клопотаннями.
Арешт майна
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Зазначеною нормою окреслений вичерпний суб’єктний склад осіб на майно яких може бути накладений арешт.
Метою застосування арешту є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам’ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). В свою чергу слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов’язаний навести вказані підстави у рішенні.
Арешт може бути накладено на:
а) нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права;
б) майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК, а саме:
підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та (або) є доходами від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
Не підлягають конфіскації, а тому і не підлягають з цією метою арешту предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в додатку до КК.
За 9 місяців клопотань про арешт майна надійшло 2 які розглянуті і задоволені.
Затримання особи
За 9 місяців 2015 року до суду надійшло 3 клопотання про надання дозволу на затримання з метою приводу, які розглянуті з задоволенням клопотання.
Клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, що надійшли до суду, відповідали вимогам ст. 188 КПК і були розглянуті слідчими суддями, негайно після одержання цього клопотання в закритому судовому засіданні за участю прокурора.
Ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу відповідають вимогам ст. 190 КПК.
Розгляду слідчими суддями клопотань про застосування запобіжних заходів
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Згідно із ст. 176 КПК до запобіжних заходів віднесено: особисте зобов'язання, особисту поруку, заставу, домашній арешт, тримання під вартою.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному ст. 187 КПК.
Для визначення співвідношення запобіжних заходів за критерієм ступеня їх тяжкості слід керуватися ст. 176 КПК, в якій такі заходи розміщено від більш м'якого до найбільш тяжкого: особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Отже, найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш тяжким - тримання під вартою.
Особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом, що полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені ст. 194 КПК.
За 9 місяців 2015 року надійшло 39 клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, розглянуто -38, задоволено – 37, залишено без розгляду -1, одне клопотання станом на 01.10.2015 року було не розглянуте.
Так у справа № № 585/2998/15-к номер провадження 1-кс/585/396/15 про застосування запобіжного заходу – особистого зобов’язання відносно Гончаренко Л.І. слідчий суддя Глущенко Є.Д. залишила дане клопотання без розгляду оскільки прокурор в судовому засіданні клопотання не підтримав.
З проведеного узагальнення вбачається, що в цілому слідчі судді, застосовуючи запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, дотримувались вимог закону, що стосуються його застосування.
Судді, застосовуючи особисте зобов'язання, в ухвалах зазначають конкретні обов'язки, які передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, що покладаються на підозрюваного та зазначають строк на який покладено їх виконання.
За 9 місяців 2015 року надійшло і розглянуто з задоволенням клопотання про застосування запобіжного заходу домашній арешт 12 клопотань.
Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
3 проведеного аналізу видно, що при застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як домашній арешт слідчі судді дотримуються вимог КПК. Слідчі судді у своїй ухвалі зазначають, які обов'язки покладаються на підозрюваного, зазначають адресу житла, яке підозрюваному забороняється залишати, та визначають період, у який підозрюваному забороняється залишати житло, а також дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого КПК.
Проведене узагальнення засвідчило, що при застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як домашній арешт слідчі судді загалом дотримуються вимог КПК, хоча є одинокий випадок порушення слідчим суддею Глущенко Є.Д. вимог КПК, що призвело до скасування судового рішення.
Справа № № 585/2424/15-к номер провадження 1-кс/585/309/15 ухвалу слідчого судді якою відносно Сімеліта О.О. застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з застосуванням електронних засобів контролю апеляційним судом скасовано та постановлено нову ухвалу, якою застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 14 жовтня 2015 року, узявши його під варту в залі суду.
При вирішенні питання про застосування підозрюваному запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слідчим суддею не було в повній мірі враховано суттєвих обставин, як того вимагають наведені норми кримінального процесуального закону про мету та підстави застосування запобіжних заходів, а також наявність обґрунтованих ризиків, а саме те, що, Сімеліт С.О., будучи раніше засудженим та відбувши покарання за злочин проти життя та здоров’я особи, на шлях виправлення не став та знову вчинив аналогічний злочин, обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання від семи до десяти років позбавлення волі, те, що він не працює, не одружений, тобто не має сталих соціальних зв’язків, схильний до вживання алкоголю та може продовжити займатися злочинною діяльністю, впливати на потерпілу та свідків або ж ухилитися від органів досудового розслідування та суду.
Колегія суддів вважає, що саме ці обставини в своїй сукупності об’єктивно свідчать про недостатність застосування підозрюваному більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним в клопотанні слідчого. У зв'язку з цим, ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до підозрюваного Сімеліта С.О. не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою.
Враховуючи сукупність вищезазначених ризиків та всіх обставин по даному кримінальному провадженню, в тому числі і тяжкість злочину, в скоєнні якого підозрюється Сімеліт С.О., тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, дані про особу підозрюваного, колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1,3,5 Ч.1 СТ.177 КПК України ( суддя Глущенко Є.Д.)
За 9 місяців надійшло 16 клопотань щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, розглянуто -16, задоволено -11.
Відповідно до ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.
Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч. 2 ст. 183 КПК та розширеному тлумаченню не підлягає.
Результати узагальнення свідчать, що слідчі судді у переважній більшості дотримуються вимог ч. 3 ст. 183 КПК.
Слідчий суддя не вправі застосовувати більш тяжкий запобіжний захід, ніж той, про застосування якого подане клопотання слідчого, прокурора. Ч.ч. 4, 5 ст. 194 КПК визначено порядок прийняття рішення слідчим суддею, який унеможливлює застосування іншого запобіжного заходу, ніж того, про застосування якого подається клопотання. В усіх без винятків випадках, слідчий суддя може обрати запобіжний захід про застосування якого подане клопотання або більш м'який.
Наприклад: справа № № 585/2066/15-к номер провадження 1-кс/585/289/15 клопотання старшого слідчого про застосування запобіжного заходу – тримання під вартою підозрюваному Гайдаєнку М.І. - задоволено частково. Обрано підозрюваному запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд вважає, що прокурор не довів недостатності застосування до Гайдаєнко М.І. більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених в клопотанні ( суддя Яковець О.Ф.);
За таких самих підстав було частково задоволено клопотання про застосування запобіжного заходу – тримання під вартою підозрюваному Козловському О.І. та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (справа № № 585/1926/15-к номер провадження 1-кс/585/254/15 суддя Яковець О.Ф.);
У справа № № 585/1846/15-к номер провадження 1-кс/585/248/15 про застосування підозрюваному Забашті Д.І. запобіжного заходу – тримання під вартою суд відмовив, оскільки при розгляді справи прокурор довів вказаний в обґрунтування клопотання ризик, передбачений п.5) ч. 1 ст. 177 КПК України, але не довів, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Ризики вказані прокурором, що передбачені п.1) і п. 3) ч. 1 ст. 177 КПК України, на думку суду не підтверджені об'єктивно існуючими доказами, а є лише думкою слідчого та прокурора і не можуть покладатися в основу прийнятого рішення.
Суд застосував до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту ( слідчий суддя Шульга В.О.);
Водночас трапляються випадки порушення слідчими суддями вимог КПК, що призводить до скасування судових рішень.
Справа № № 585/1926/15-к номер провадження 1-кс/585/254/15про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно Козловського О.І. підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України.
Суд дане клопотання задовольнив частково, обравши до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Ухвалу слідчого судді, якою відмовлено в задоволенні клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк до 01 вересня 2015 року, скасовано та постановлено нову ухвалу якою, застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк 39 днів, який обраховується з 21 липня 2015 року, визначивши датою закінчення дії ухвали 28 серпня 2015 року.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 176, ч. 6 ст. 181 КПК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути застосований зі строком дії до двох місяців з можливістю його продовження у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку але - в межах строку досудового розслідування.
Згідно ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування злочинів без його продовження не може перевищувати двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
З матеріалів провадження убачається, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, було здійснено стосовно 29 червня 2015 року. ’
Тобто, строк досудового слідства у кримінальному провадженні обчислюється по 29 серпня 2015 року і строк дії застосованого до підозрюваного Козловського 0.1. запобіжного заходу не може перевищувати зазначеного строку досудового слідства ( суддя Яковець О.Ф.)
Також слідчими суддями розглядалися інші клопотання, а саме:
про передачу в прибуток держави вилучених речей;
про направлення підозрюваного у вчиненні злочину, до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи;
про надання дозволу на проведення огляду на території та в приміщеннях підприємства;
про проведення позапланової ревізії;
Таких клопотань за 9 місяців 2015 року надійшло 23, із них задоволено – 16, повернуто -4 підстави повернення даних клопотань: неправильне оформлення, відсутність обґрунтування, не відповідність вимогам КПК.
Тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства свідчать про посилення гарантій прав осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та значне розширення повноважень суду на стадії досудового розслідування в кримінальному провадженні, зокрема через інститут слідчого судді.
КПК України покладає на слідчого суддю значний об’єм функцій та обов’язків, одночасно пред’являючи до слідчого судді підвищені вимоги щодо оперативності розгляду ним відведених до його компетенції питань, вимагає підвищеної уваги, проникливості і далекоглядності у своїх рішеннях, встановлюючи необхідність у багатьох ситуаціях ухвалювати рішення негайно, й при цьому вирішувати найбільш значущі для особи питання – питання обмеження її прав і свобод.
Результати узагальнення судової практики свідчать, що при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, слідчі судді враховують як загальні вимоги, які стосуються таких заходів, так і спеціальні вимоги щодо окремих їх різновидів, закріплені у КПК. Також розглядаючи клопотання про застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження, слідчі судді звертають увагу на те, що відповідні клопотання мають не лише за формою і складовими відповідати вимогам закону, але й бути належним чином обґрунтованими.
Проведеним узагальненням встановлено, що слідчі судді Роменського міськрайонного суду в цілому якісно, в установлені строки розглядають клопотання слідчих та інших учасників кримінального провадження про забезпечення заходів кримінального провадження, дотримуються процесуальних строків розгляду цих клопотань та норм КПК України.
Слідчий суддя
Роменського міськрайонного суду
Сумської області В.О.Шульга
Вик: пом.голови суду В.О.Марюха
_03_03.png)
