Роменський міськрайонний суд Сумської області

18 вересня 2015, 13:01

Узагальнення судової практики розгляду Роменським міськрайонним судом цивільних справ про спори що виникають із житлових правовідносин за перше півріччя 2015 року

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ч.3 ст. 13 Конституції України, власність зобов ’ язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім’ї власника житлового приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у житловому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України; Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Роз’яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ, містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 року №2; Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Окрім того, суд звертає увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин, правову позицію Європейського суду з прав людини. Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Конвенція), кожній особі окрім інших прав, гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров’я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Категорія справ, що охоплює житлові правовідносини, є досить поширеною у судової практиці. За перше півріччя 2015 року до суду надійшло 16 позовних заяв по даній категорії справ. 7 справ були не розглянуті на початок звітного періоду. Загалом протягом 1 півріччя 2015 року у провадженні перебувало 23 справи з даної категорії. Усього розглянуто 16 справ, із них: з ухваленням рішення – 11 ( із задоволенням позову 9, із залишенням заяви без розгляду – 5), по 2 справах провадження зупинено.

Так, значну кількість таких позовів становлять позови власників житла (громадян) до осіб, які користувалися житлом на правах сім ’ ї власника, і в даний час не проживають у помешканні. Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Зміст ст. 405 ЦК України передбачає, що члени сім ’ ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім ’ ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

У першому півріччі 2015 року на розгляді перебувало 8 справ про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Із них: розглянуто 5, із зададволенням позову – 4, 1 заяву залишено без розгляду за заявою позивача, 3 заяви на період звіту були на розглянутими.

По справі № 585/178/15-ц номер провадження 2/585/204/15 за позовом Ткаченко Н.А. до Москалець М.П. про визнання особи такою, що втратила право користування житлом зупинено провадження по справі до вирішення суті цивільної справи № 585/725/15-ц (номер провадження 2/585/373/15) за позовом Москалець М.П., яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей Бабича Р.С. та Москалець М.О. до Ткаченко Н.А.про вселення до житлового будинку (суддя Ганзя О.Д.)

У провадженні судді Ганзі О.Д. перебували справи: № 585/68/15-ц номер провадження 2/585/172/15 Петренко С.М. звернувся до суду з позовом у якому прохав суд визнати Гирич В.О. та Гирич О.О. такими, що втратили право користування житловим будинком. Свої вимоги позивач мотивував тим, що є власником житлового будинку, у якому зареєстровані його племінники – відповідачі по справі Гирич В.О. та Гирич О.О. Проте, останні з 1996 року не проживають у позивача, оскільки обрали інше місце проживання на території Російської Федерації.

Суд позовну заяву Петренка С.М. задовольнив і визнав відповідачів Гирич В.О. та Гирич О.О. такими що втратили право користування житловим будинком

справа № 585/620/15-ц номер провадження 2/585/350/15 Бурка О.О. звернувся до суду з позовом, у якому прохав суд визнати Бурку О.Ю. таким, що втратив право користування житловим приміщенням в домоволодінні № 15 по вул. Пирогова в м. Ромни Сумської області. Свої вимоги мотивував тим, що позивач є власником вищевказаного житлового будинку, у якому зареєстрований його онук Бурка О.Ю. Останній без поважних причин з грудня 2013 року не проживає за місцем реєстрації, оскільки вибув на інше постійне місце проживання до своїх батьків у м. Ялту. Реєстрація відповідача у будинку позивача створює перешкоди у реалізації прав на користування субсидіями та отримання соціальних пільг, обмежуючи право позивача на користування своєю власністю.

Суд позовну заяву Бурка О.О. до Бурка О.Ю.– задовольнив і визнав Бурку О.Ю. таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку.

Серед даної категорії справ, найбільшу їх масу становлять саме позови про визнання колишніх членів сім ’ ї такими, що втратили право на користування житлом у звязку з перешкодою реалізації права на користування субсидіями та отримання соціальних пільг.

Також розглядалися позови про визнання колишніх членів сім ’ ї такими, що втратили право на користування житлом після розірвання шлюбу.

Так у провадженні судді Євлах О.О. перебувала справа № 585/1003/15-ц

номер провадження 2/585/443/15 за позовом Ольшанської Г.Г. до колишньої невістки Журенко Л.І., третя особа: Роменський МВ УДМС України в Сумській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Суд позовні вимоги задовольнив, оскільки відповідачка понад один рік не мешкає за вищевказаною адресою без поважних причин і ніякої домовленості між нею та власником житла щодо її відсутності не було, на пропозицію позивачки два роки тому повернутись проживати в будинок відмовилась, слід визнати, що вона втратила право на користування квартирою в будинку .

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені житловим законодавством підстави для позбавлення права на житло.

Відповідно до ст. 9 ч. 4 ЖК УРСР ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім ’ ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Обставини зазначені у ЖКУ, є також підставою для виселення з гуртожитків та службових жилих приміщень, в останньому випадку слід керуватись п. 37 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37. Пункт 34 даних правил також передбачає порядок виселення робітників і службовців, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.

Протягом 1 півріччя 2015 року на розгляді у суді перебувало 2 справи про виселення. Обидві були розглянуті суддею Шульгою В.О.

Справа № 585/4609/14-ц номер провадження 2/585/101/15 за позовом приватного підприємства "Рось" до Пелепей В.М., Пелепей С.А., третя особа комунальне підприємство "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності та виселення. Суд залишив позовну заяву без розгляду за клопотання позивача.

Справа № 585/4697/14-ц номер провадження 2/585/132/15 за позовом виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області до Кібець І.А., третя особа приватне підприємство "Житло-сервіс" про виселення без надання іншого жилого приміщення. Суд в задоволені позовних вимог відмовив. Як вбачається з матеріалів справи, в період надання кімнати у гуртожитку Кібець І.А. працював в ПП "Житло-Сервіс", але доказів на підтвердження виду трудового договору і його строку позивачем не надано, записів з цього приводу в трудовій книжці Кібець І.А. немає.

Також, сумнівним виглядає право виконавчого комітету Роменської міської ради пред'являти позовні вимоги щодо виселення з гуртожитку, оскільки, в самому рішенні виконкому "Про прийняття в комунальну власність міста гуртожитків, що перебували в повному господарському віданні підприємств, установ і організацій міста", зазначено, що воно підлягає затвердженню на черговій сесії міської ради, а даних про затвердження такого рішення суду не надано, тому неможливо зробити беззаперечний висновок про належність гуртожитку до комунальної власності.

Крім цього, відповідачем у вступній частині позову вказаний Кібець Ігор Анатолійович, в резолютивній частині позову вимога заявлена до Кібець Ігора Олександровича, Рішення про надання жилої площі на Кібець Ігора Олександровича, а ордер виданий Кібець Ігору Анатолійовичу.

Розгляд справ про стягнення плати за користування житлом. У спорах про стягнення плати з наймачів позивачами можуть виступати як власник житла (наймодавець) так і юридичні особи, які надають житлово-комунальні послуги. Відповідачами відповідно будуть наймач житла, а у деяких випадках – особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, а відповідно і сторонами у цивільних спорах, є власник, споживач, виконавець та виробник.

Розглянуто з ухваленням рішення 1 справу.

Справа № 585/4278/14-ц номер провадження 2/585/57/15 за позовом Борисенко В.А. до Гоги М.В. про відшкодування понесених матеріальних витрат понесених за оплату заборгованості за послуги централізованого опалення. Суд позовні вимоги задовільнив і вирішив стягнути з Гоги М.В. на користь Борисенко В.А. відшкодування понесених матеріальних затрат за послуги з централізованого опалення в сумі 5199 грн. 37 коп.( суддя Очиргораєва О.М.)

В суді на розгляді перебувала Справа № 585/725/15-ц номер провадження 2/585/373/15 за позовом Москалець М.П., яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: Бабича Р.с., Москальця М.О. до Ткаченко Н.А., третя особа: Москалець О.О. про вселення до житлового будинку. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог адже позивачка не надала доказів щодо перешкоджання проживання у будинку їй та її неповнолітнім дітям з боку його власниці - відповідачки по справі та третьої особи (суддя Євтюшенкова В.І.)

Також у суді на розгляді перебували 2 справи про накладення заборони на відчуження майна, обидві справи перебували у провадженні судді Очиргораєвої О.М.

Справа № 585/503/15-ц номер провадження 2/585/314/15 за позовом Роменської міжрайонної прокуратури в інтересах неповнолітнього Ворожбита І.О. до Ворожбита О.С., третя особа: Служба у справах дітей Роменської районної державної адміністрації, про накладення заборони на відчуження майна. Суд позов задовольнив та наклав заборону на відчуження 1/4 частини квартири належну на праві власності Ворожбит (раніше Бондарь) О.С. до досягнення Ворожбитом І.О. повноліття.

Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України “Про охорону дитинства”, суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав може накласти заборону на відчуження майна та житла дітей.

Згідно вимог ч. 3 ст. 25 Закону України “Про охорону дитинства” та ст. 32 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” у разі передачі дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї.

Аналогічна Справа № 585/1114/15-ц номер провадження 2/585/476/15 за позовом Роменської міжрайонної прокуратури в інтересах неповнолітнього Колодкіна А.А. до Колодкіної Н.І., Колодкіна А.Д.а, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради, про накладення заборони на відчуження майна. Суд також позовні вимоги задовольнив.

У провадженні судді Євлах О.О. перебувала справа № 585/1211/15-ц номер провадження 2/585/505/15 за позовом Єрмолової Т.В. , Єврмолової О.А. до Управління економічного розвитку Роменської міської ради Сумської області про визнання права на приватизацію кімнати в гуртожитку та зобов’язання вчинення дій щодо її приватизації.

Суд позовну заяву Єрмолової Т.В. , Єрмолової О.А. до Управління економічного розвитку Роменської міської ради Сумської області , третя особа: виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області про визнання права на приватизацію кімнати в гуртожитку та зобов’язання вчинення дій щодо її приватизації – задовільнив частково.

Зобов’язав Управління економічного розвитку Роменської міської ради Сумської області вчинити дії щодо приватизації Єрмоловою Т.В. та Єрмоловою О.А. кімнати в гуртожитку та видачі свідоцтва про право власності на житло на ім’я позивачів - Єрмолової Т.В. , Єрмолової О.А. .

Суд виносячи рішення керувався п.1 ст.2 , п.п. 4,5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» де вказано, що до об»єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати) кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів. Відповідно до п.п.4, 5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах. Право на приватизацію кімнат у гуртожитках державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих гуртожитках ( другий абзац п.4 ст.5 Закону в редакції, яка діяла до 30.09.2011 року ). Згідно з абз.2 п.4 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, яка діє з 30.09.2011 року право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року №396 передбачає подання серед інших документів і копії ордеру про надання жилої площі у гуртожитку.

Статтею 59 Житлового кодексу України визначено, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян на зазначене в ордері жиле приміщення, в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордеру недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Отже, встановлення ордерів такими, що не відповідають чинному законодавству, можливе лише шляхом визнання їх недійсними у судовому порядку за поданням заінтересованими сторонами відповідної позовної заяви протягом трьох років з дня видачі таких ордерів.

Дійсність ордеру №159 від 02 квітня 1999 року на ім’я Єрмолової Т.В. на вселення в кімнату у гуртожитку, у судовому порядку не оскаржувалась. Інформація, про наявність у позивачів будь-якого іншого житла на праві власності, на час розгляду справи у суду відсутня.

Згідно з п.п.10, 11 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на вимоги ст.59 ЖК України, ордер на кімнату в гуртожитку в судовому порядку визнаний недійсним не був, тому відповідач не мав права відмовляти позивачу у приватизації займаного ним житла саме з підстави відсутності ордеру, а повторна видача ордерів законодавством не передбачена.

Невід’ємною умовою становлення правової держави є дотримання прав і свобод громадянина, особливо тих, що гарантовані Конституцією. В умовах сьогодення у суспільстві все більш зміцнюється та виходить на перший план розуміння права на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Так, права людини, що невідривно пов'язані з житловими, встановлені та захищаються низкою нормативних актів, що діють в Україні.

               Вивчення судової практики в  житлових  справах  показало,  що 
 суд в основному правильно,  відповідно до чинного законодавства, 
 вирішує справи цієї категорії.

               Спірних та проблемних питань, під час розгляду справ,  не виникало. Всі винесені рішення по даній категорії справ не переглядалися в вищих інстанціях, апеляційних скарг не надходило.

В цілому суд забезпечив належне виконання головного завдання суду – здійснення правосуддя на засадах верховенства права з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та Законами прав і свобод громадян.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ

СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ Л.П.КОНДРАТЕНКО

Вик.: пом. голови суду Марюха В.О.